14.12.2015р. на веб-сайті Державної фіскальної служби України оприлюднено для обговорення із громадськістю проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Проектом пропонується:

1. встановити, що для органів доходів і зборів досить судового рішення для порушення справи про банкрутство, а відкриття виконавчого провадження не вимагається;
2. запровадити оподаткування ПДВ під час продажу майна банкрута у ліквідаційній процедурі;
3. відновити в законодавстві нещодавно скасований інститут банкрутства відсутнього боржника (щодо боржників, що не мають майна для погашення боргів та/або відсутніх за місцезнаходженням) за ініціативою органів Державної фіскальної служби.

1. Перша проблема, дійсно, існує. Водночас її вирішення вже передбачене в проекті ЗУ «Про внесення змін до деяких ЗУ (щодо підвищення ефективності процедур банкрутства)» (реєстр.№3132, внесений н. д. Іванчуком А.В. та інш.). 04.11.2015р. Комітет ВРУ з питань економічної політики (профільний Комітет) рекомендував Верховній Раді України прийняти проект №3132 в І читанні за основу. Тож цю проблему не треба чіпати у цьому проекті.

2. Другої проблеми в Законі не існує. Обов’язковість сплати ПДВ і так випливає із законодавства.

Особа, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість, втрачає статус платника податку у випадках, передбачених статтею 184 “Анулювання реєстрації платника податку” Податкового кодексу України.

Юридична особа втрачає статус платника ПДВ, коли господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи — банкрута (підпункт (д) пункту 184.1. Податкового кодексу України). Тобто, у банкрутів-платників податку – юридичних осіб підставою для анулювання реєстрації платника податку є ухвала суду про їх ліквідацію. Ухвалу ж про ліквідацію юридичної особи — банкрута господарський суд виносить після затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу (абзац 12 частини першої статті 46 Закону про банкрутство – далі «Закон») у випадку, якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна (частина друга статті 46 Закону).

Такої підстави як прийняття господарським судом постанови про визнання боржника — юридичної особи банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість  статтею 184 Податкового кодексу України не передбачено.

Що ж до фізичної особи, то вона втрачає статус платника ПДВ, зокрема, коли фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання (підпункт (е) пункту 184.1. Податкового кодексу України). Тож необхідно з’ясувати, коли фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання.

Відповідно до ч.1 ст. 128 ГК, громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності, за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 ГК. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 50 ЦК, право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю; обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом; фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність, за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Із зазначених норм випливає, що фізична особа, зареєстрована як підприємець, зберігає свій статус підприємця доти, доки вона зареєстрована як підприємець «в порядку, встановленому законом», тобто доки відомості про її статус підприємця містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (ЄДР).

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст. 50 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», запис до ЄДР про реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв'язку з визнанням її банкрутом вноситься не на підставі судового рішення про порушення провадження у справі про банкрутство (воно тягне наслідки, передбачені ч.2 зазначеної статті) і не на підставі судового рішення про визнання фізичної особи - підприємця банкрутом (воно тягне наслідки, передбачені ч.4 зазначеної статті), а на підставі судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв'язку з визнанням її банкрутом[1]. Таким судовим рішенням є ухвала, яка відповідно до ч.11 ст.91 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» виноситься лише після завершення ліквідаційної процедури.

Отже, фізична особа не втрачає статусу підприємця доти, доки не буде завершена процедура банкрутства, встановлена законом, і не буде винесена ухвала про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця[2]. До того часу така фізична особа є платником ПДВ.

Таким чином, від моменту відкриття ліквідаційної процедури і до її завершення боржник (як юридична, так і фізична особа), який зареєстрований як платник податку на додану вартість, залишається платником цього податку, зобов'язаний його нараховувати та сплачувати при продажу майна в процедурі ліквідації відповідно до норм Податкового кодексу України. При продажу майна такого боржника його вартість вказується з урахуванням податку на додану вартість. На користь цього, зокрема, свідчить і вимога вказувати в оголошенні про проведення аукціону про можливість надати переможцю податкову накладну (ч.1 ст. 59 Закону). Також, на користь цього свідчить і вказівка в ч.1 ст. 38 Закону на те, що у банкрута не виникає жодних «додаткових» зобов’язань, тобто зобов’язань, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією процедури ліквідації боржника.

Натомість, для виправлення помилок, які подекуди трапляються в судовій практиці, буде до другого читання внесено відповідні зміни до проекту ЗУ «Про внесення змін до деяких ЗУ (щодо підвищення ефективності процедур банкрутства)» (реєстр.№3132, внесений н. д. Іванчуком А.В. та інш.) та прибрано приписку, що міститься в абзаці 4 частини 1 статті 38 Закону про банкрутство - «у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури;». Ця приписка створює подекуди хибне враження, що ПДВ можна не стягувати в процедурі банкрутства. Її виключення із Закону дозволить безперешкодно діяти нормам Податкового кодексу.

Таке вирішення проблеми є більш оперативним, аніж внесення до Верховної Ради України нового законопроекту.

3. Третя проблема, як випливає з «аналізу регуляторного впливу», полягає у необхідності «розчистки» таких боргів, які не забезпечені майном. На думку розробників проекту, для цього має застосовуватись процедура банкрутства.

З цією думкою погодитись не можна.

Інститут банкрутства відсутнього боржника (в якого зазвичай немає майна) було скасовано під час реформи системи банкрутства. Причини скасування такі:

а) порушення Державною фіскальною службою справи про банкрутство (хай і за скороченою процедурою, як пропонується проектом) боржника, в якого немає майна, призводить до додаткових витрат з бюджету. Адже здійснення провадження потребує оплати праці арбітражних керуючих, суддів та представників самої ДФС, які забезпечують супровід справ про банкрутство;

б) процедура банкрутства відсутнього боржника, як показала минула практика, широко використовувалася для здійснення оборудок та несе великі корупційні ризики;

в) ця коштовна процедура має єдиним результатом – виключення боржника із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і зняття його з обліку. Такий результат, з огляду на бюджетні витрати, виглядає неприпустимим. За діючим законодавством фінансовий тягар ліквідації юридичної особи покладається на засновників. Навіть заможні держави не дозволяють собі ліквідацію юридичних осіб за рахунок державного бюджету.

Держава в особі своїх органів має турбуватися про досягнення соціально та економічно позитивного результату своєї діяльності. Натомість, ДФС, звертаючись із заявою про порушення справи про банкрутство боржника, який немає майна, не досягає жодного позитивного результату – це нерозумне витрачання бюджетних коштів на процес.

Тож необхідно припинити практику ініціювання справ про банкрутство боржника,у якого відсутнє майно, навіть, коли такий боржник не підпадає під ознаки відсутнього боржника. Натомість слід запровадити правила про зняття з податкового обліку боржників, в яких немає майна. Водночас цих завдань проект не вирішує.

Виходячи із цілей передбачених Законом про банкрутство, цей Закон не може бути використано для досягнення статистичних, або інших цілей, не пов’язаних із задоволенням вимог кредиторів.

Висновок.

Прийняття запропонованого Державною фіскальною службою України законопроекту не призведе до покращення регулювання процедур банкрутства. Натомість воно призведе до погіршення регулювання і відновить корупційні ризики, нещодавно прибрані з Закону.

Пропозиції.

Відмовитися від внесення проекту такого змісту.

Вкладення:

Файл	Размір файла
2015-12-30 Супровідний лист МЮ щодо ПЗУ ДФС	120 Kb

(реєстр. №2982 від 02.06.2015р., н.д.Ляшко О.В., Алексєєв І.С., Галасюк В.В., Чижмарь Ю.В., Кривошея Г.Г., Гіршфельд А.М., Хміль М.М., Розенблат Б.С., Кононеко І.В., Гринів І.О., Кутовий Т.В., Кривенко В.М., Гопко Г.М., Єфімов М.В., Павелко А.В., Дубінін О.І., Алексєєв С.О., Грановський О.М., Князевич Р.П.)

Проект Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (реєстр. № 2982 від 02.06.2015р.) (далі – Проект) передбачає викладення у новій редакції чинного однойменного закону (далі – Закон) та внесення кореспондуючих змін до деяких інших законодавчих актів.

Основною новелою проекту є передача повноважень у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень органам місцевого самоврядування. Як зазначено у пояснювальній записці, необхідність викладення в новій редакції Закону обумовлена тим, що поряд зі зміною суб’єктів, уповноважених на проведення державної реєстрації прав, запроваджуються важелі контролю за проведенням такої реєстрації з боку Міністерства юстиції України та його територіальних органів.

Слід врахувати, що передача повноважень у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно не повинна бути самоціллю, оскільки механічна заміна одних органів на інші навряд чи здатна покращити ситуацію у даній сфері. Втім, варто відзначити, що проект спрямований не просто на передачу реєстраційних функцій виконавчим органам рад, але, загалом, на ліквідацію монополії певного органу на здійснення реєстраційних дій.

Так, відповідно до ст.10 Проекту, державними реєстраторами є не лише працівники виконкомів міськрад (міст обласного значення), але і працівники районних, районних у місті державних адміністрацій, банків, нотаріуси (причому не лише у зв'язку з вчиненням нотаріальної дії), державні виконавці (щодо накладених ними обтяжень).

Центр комерційного права 09.06.2015

Законом України від 15.04.2014 № 1206-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу» (далі – Закон № 1206) внесена низка змін до законодавчих актів України, направлених на відмову від обов’язковості та запровадження добровільності використання печаток суб’єктами господарювання.

Ідеологія нового підходу

Обов’язковість  використання печаток у цивільних та господарських відносинах є очевидним анахронізмом, що зберігся подекуди на теренах колишнього СРСР. Наразі воно майже не зустрічається навіть у тих країнах, де свого часу прикладення печатки було неодмінною умовою чинності окремих видів договорів, таких як дарування чи пожертва[1].

Жодної необхідності у застосуванні печатки насправді немає. Так, як слушно зазначено у пояснювальній записці до проекту Закону № 2258а (на основі якого прийнято Закон)[2],  правоохоронні та податкові органи вже давно визнали факт надзвичайної легкості підробки будь-якої печатки. Виходячи з цього, зокрема, 29.12.2010 р. до Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. N 576, були внесені зміни, яким скасовано видачу дозволів на відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, на виготовлення печаток і штампів, а 11.01.2011р.  скасовано відповідну інструкцію[3]. Технології та обладнання для виготовлення печаток вже не є чимось ексклюзивним. За таких обставин, жодна печатка, насправді, вже не гарантує того, заради чого її обов’язкове використання запроваджувалося багато років тому (а саме засвідчення справжності підпису, наявності повноважень діяти від імені юридичної особи). Проте без неї до прийняття Закону № 1206 керівник суб’єкта господарювання не міг укладати угоди, здійснювати інші господарські операції, подавати звітність тощо.

Використання печатки навіть завдавало шкоди, бо печатка перетворилася на інструмент захоплення чужого майна (бізнесу) проти волі його власника (так зване рейдерство). Іншими словами, рейдерство здійснювалося вже не всупереч використанню печатки, а завдяки йому: саме лише захоплення печатки створювало щось на зразок презумпції наявності повноважень особи, яка її тримає.

Слід підкреслити, що Закон аж ніяк не забороняє використання печаток. Наразі використання печаток є усталеним звичаєм; нерідко печатки ставлять і на тих документах, на яких їх ставити не обов’язково. Тож не можна забороняти таке використання, «ламаючи людей через коліно». Відтак Закон демонструє поміркований підхід. З набранням Законом чинності юридичні особи можуть самі вирішувати, чи використовувати їм печатку, чи ні.

Іншими словами, юридичні особи у відношенні користування печаткою опинилися у тій ситуації, у якій завжди знаходились фізичні особи – підприємці. Дехто з підприємців використовує печатку, а дехто чудово обходиться без неї.

Водночас на практиці виникають питання щодо застосування цього нового підходу.

Центр комерційного права пропонує своє бачення відповідей на ці питання.

Центр комерційного права

Висновок на №2923 від 21.05.2015

(реєстр. № 2923 від 21.05.2015 р., внесений народним депутатом України О. В. Лавриком)

І. Сутність проекту

Проектом передбачено:

1. внести зміни до Закону України „Про кредитні спілки”, передбачивши можливість посвідчення головою спостережної ради кредитної спілки довіреності на право участі та голосування на загальних зборах;
2. викласти у новій редакції ч.5 ст. 245 ЦК «Форма довіреності».

ІІ. Оцінка проекту

1. Намір передбачити посвідчення довіреності головою спостережної ради кредитної спілки видається слушним і заслуговує на підтримку.
2. Водночас  намір викласти у новій редакції ч.5 ст. 245 ЦК викликає заперечення.

У порівняльній таблиці до проекту у лівій колонці наведена застаріла редакція ч.5 ст. 245 ЦК. Наразі діє зовсім інша редакція, запроваджена Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 7 квітня 2015 року N 289-VIII. Ця редакція є бланкетною і звучить так: «5. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах, видана фізичною особою, посвідчується у порядку, визначеному законодавством». Причини, з яких запроваджено нову редакцію, полягають в усвідомленні, що попередня редакція могла використовуватися лише акціонерами, тож існувати як універсальна вона не могла.

Проектом пропонується повернутися до попередньої редакції ч.5 ст. 245 ЦК, лише трохи змінивши її. Це погіршить законодавство порівняно з існуючим.

Висновок: проект є корисним в частині змін до Закону України „Про кредитні спілки”, але погіршить законодавство порівняно з існуючим в частині змін до ЦК.

Рекомендація: Проект Закону рекомендується повернути на доопрацювання.

Центр комерційного права

Висновок на №2850 від 14.05.2015

(реєстр. № 2850 від 14.05.2015 р., внесений народним депутатом України А. В. Помазановим)

І. Мета проекту відповідно до пояснювальної записки

У пояснювальній записці зазначено, що на практиці системно виникає ситуація, коли юридична особа, завершивши перший етап перетворення (припинення юридичної особи), так і не переходить до другого етапу (створення юридичної особи). Тож проект має на меті встановити, що внесення запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи здійснюється в день внесення запису про державну реєстрацію новоутвореної юридичної особи-правонаступника.

ІІ. Наявність проблеми та належний шлях її вирішення

Розробники проекту вірно підмітили проблему: реорганізація юридичних осіб, яка передбачає припинення існуючої юридичної особи і появу нової юридичної особи – правонаступника, має відбуватися таким чином, щоб припинення і поява таких юридичних осіб відбувалася одночасно.

Втім, нажаль, у проекті цю ідею не вдалося належним чином реалізувати.

Так, передбачене проектом виведення перетворення з-під дії абзацу першого ч.11 ст.37 призведе до того, що відомості про не закриті відокремлені підрозділи припиненої юридичної особи не будуть внесені до ЄДР як відомості про підрозділи правонаступника. Це погіршить законодавство порівняно з існуючим.

Передбачене проектом правило про внесення запису про перебування юридичної особи в процесі припинення шляхом перетворення є зайвим і в пояснювальній записці ніяк не обґрунтоване.

Нарешті, проблема розриву в часі між припиненням існуючої юридичної особи і появою нової юридичної особи – правонаступника не є специфічною проблемою перетворення. Така сама проблема виникає і у випадкахзлиття та поділу юридичних осіб. Цієї загальної проблеми проект не вирішує.

Висновок: проект не вирішує належним чином проблему розриву в часі між припиненням існуючої юридичної особи і появою нової юридичної особи – правонаступника. Проект у разі його прийняття погіршить законодавство порівняно з існуючим.

Рекомендація: Проект Закону рекомендується повернути на доопрацювання.

Висновок на №2764 від 30.04.2015

(реєстр. № 2764 від 30.04.2015р., внесений народним депутатом України Р.С. Семенухою) 

І. Суть проекту

Проект направлений на часткове скасування заборони заліку вимог учасника до товариства проти вимог товариства щодо внесення учасником додаткового вкладу.

ІІ. Оцінка проекту

В європейських країнах є розповсюдженим такий спосіб, як зарахування вимог юридичної особи до інвестора - учасника (щодо внесення ним вкладу) та вимог інвестора до юридичної особи (щодо повернення наданої раніше позики, щодо оплати раніше поставленої сировини, продукції тощо).

Незважаючи на всі переваги такого підходу, зазначене зарахування заборонене чинним українським законодавством. Тож намір скасувати цю заборону слід вітати.

Водночас проектом передбачається лише частково зняти цю заборону, дозволивши зарахування, але виключно у разі внесення учасниками додаткових вкладів чи внесення вкладів третіми особами, що приймаються до складу учасників товариства. Таким чином, в результаті цього половинчастого підходу загальна проблема лишиться невирішеною.

До того ж спосіб, у який в проекті робиться спроба частково вирішити проблему, не завжди відповідає меті. Так, в новому абзаці, яким пропонується доповнити ст.2 Закону «Про режим іноземного інвестування», йдеться про здійснення іноземних інвестицій у вигляді грошових вимог, які погашаються шляхом обміну на акції, корпоративні права (права власності на частку (пай)) у статутному капіталі юридичної особи. Водночас під час внесення вкладу учасниками товариств жодного обміну на акції чи частки насправді не відбувається: інвестор стає учасником тоді, коли створюється товариство, або коли його приймають до складу товариства; при цьому в нього виникає обов’язок  із внесення вкладу. Можливо, розробники проекту мали на увазі залік зустрічних вимог, але з тексту проекту такий висновок не випливає з очевидністю. Таке регулювання створюватиме проблеми іноземним інвесторам вже самою своєю суперечливістю. До того ж складатиметься враження, ніби здійснення іноземних інвестицій можливе лише у вигляді грошових вимог, які перелічені в цьому абзаці та в попередньому за чинною редакцією Закону, і що здійснення іноземних інвестицій у вигляді інших вимог заборонене. Таким чином, проект додасть проблем іноземним інвесторам.

Крім того, іноземні інвестори стикаються з проблемою обмежень грошових вимог лише тими, які гарантовані першокласними банками, що робить невигідним внесок у вигляді вимоги до товариства.  Проект не вирішує цієї проблеми зовсім. При цьому вимоги ст.116 Регламенту ВР не дозволять виправити це під час доопрацювання до другого читання.

Висновок: проект не вирішує загальної проблеми конвертації грошових вимог до товариства на внесок до його статутного капіталу. До того ж він додасть проблем іноземним інвесторам.

Рекомендація:

Проект Закону рекомендується повернути на доопрацювання.

Центр комерційного права

Висновок на №2763 від 30.04.2015

І. Суть проекту

Проект направлений на скасування державної реєстрації іноземних інвестицій.

ІІ. Оцінка проекту

Не вбачається необхідності у збереженні різного режиму іноземного інвестування в залежності від наявності чи відсутності державної реєстрації іноземних інвестицій. Тож проект заслуговує на підтримку.

Рекомендація:

Проект Закону рекомендується прийняти в першому читанні і в цілому.

Розробниками пропонується визначити початком перебігу строку для набрання чинності актами Кабінету Міністрів України момент їх оприлюднення на офіційному веб-сайті, а не дату їх публікації в інформаційному бюлетені “Офіційний вісник України” та газеті “Урядовий кур’єр”, як це є сьогодні. Такі зміни мають прискорити строки набуття чинності актів Кабінету Міністрів України за рахунок їх більш оперативного оприлюднення через Інтернет.

Слід зазначити, що проект має в цілому позитивну спрямованість і заслуговує на підтримку.

Натомість, при підготовці проекту до другого читання можна рекомендувати взагалі відмовитися від публікації актів Кабінету Міністрів України в інформаційному бюлетені “Офіційний вісник України” та газеті “Урядовий кур’єр”, яка дублюватиме їх оприлюднення на урядовому веб-сайті. Публікація у друкованих виданнях є коштовною та неефективною. Такий спосіб оприлюднення є застарілим.

Необхідно звернути увагу на те, що переважна більшість користувачів актів Кабінету Міністрів України отримують доступ до нормативно-правових актів через Інтернет. Згідно відкритих джерел користувачами мережі Інтернет в Україні є близько 20 млн. осіб[i], що суттєво перевищує тираж інформаційного бюлетеню “Офіційний вісник України” та газети “Урядовий кур’єр”.

Доступ до нормативно-правових актів вони отримують, зокрема, через офіційний веб-сайт Верховної Ради України, на якому забезпечено вільний доступ до відомостей Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів України. Реєстр містить всі нормативно-правові акти, які видаються державними органами, в тому числі, акти Кабінету Міністрів України.

Врахування такої рекомендації відповідає меті запровадження Електронного урядування в Україні та дозволить зменшити бюджетні витрати на публікацію нормативно-правових актів.

При цьому варто передбачити, аби акти Кабінету Міністрів України набирали чинність не в день їх оприлюднення на урядовому веб-сайті, а з наступного після оприлюднення дня. В повідомленні про оприлюднення варто зазначати час його розміщення в мережі Інтернет.

Це дозволить користувачам актів Кабінету Міністрів України заздалегідь дізнаватися про їх зміст, а не в той день, коли вони вже діють і користувачі мають їх вже застосовувати. А також уніфікувати із правилами набрання чинності законами, які зазвичай вступають у дію з наступного після їх оприлюднення дня.

Висновки

1. За результатами розгляду в першому читанні законопроект може бути прийнятий за основу.
2. При підготовці проекту до другого читання варто:
   1. відмовитися від публікації актів Кабінету Міністрів України в інформаційному бюлетені “Офіційний вісник України” та газеті “Урядовий кур’єр”;
   2. передбачити, що акти Кабінету Міністрів України набирають чинність з наступного дня після їх оприлюднення на урядовому веб-сайті;
   3. в повідомленні про оприлюднення варто зазначати час його розміщення в мережі Інтернет.

І. Суть проектів

Проектами пропонується запровадити принцип мовчазної згоди в сфері ліцензування: якщо орган ліцензування своєчасно не надав ліцензію і не відмовив у її наданні, то суб’єкт господарювання вправі здійснювати вид діяльності, на який він бажав одержати ліцензію.

ІІ. Оцінка проекту

Ліцензуванню підлягають лише такі види діяльності, які, на думку законодавця, не можна здійснювати без попередньої перевірки того, чи здатний претендент це належним чином робити. Презюмується, що допуск до ліцензованого виду діяльності неналежної особи може завдати значної і непоправної шкоди окремим людям чи суспільству (наприклад, будівництво складних об’єктів, виробництво лікарських засобів, вогнепальної зброї, вибухових матеріалів тощо).

Тож видається, що принцип мовчазної згоди в сфері ліцензування застосовувати не можна. Зокрема, не можна допустити, щоб неналежна особа отримала право займатися такими відповідальними видами діяльності із-за того, що чиновник не відмовив у цьому своєчасно через своє недбальство (а може, й через умисел, зокрема у змові з заявником).

Недарма щойно прийнята нова редакція Закону «Про ліцензування видів господарської діяльності» (від 02.03.2015 № 222-VIII) не містить принципу мовчазної згоди.

Якщо існує такий вид діяльності, який наразі підлягає ліцензуванню, хоча потреба в такому порядку допущення до діяльності насправді нема, то, звичайно, ліцензування такої діяльності слід скасувати. Водночас всі ті види діяльності, які дійсно потребують ліцензування, мають здійснюватись лише після отримання ліцензії.

Рекомендація:

Проекти Закону рекомендується відхилити.

щодо проекту Закону України 

«Про внесення змін до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" та Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо процедури отримання дозвільних документів та посилення відповідальності посадових осіб)»