Центр комерційного права 09.06.2015

Законом України від 15.04.2014 № 1206-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу» (далі – Закон № 1206) внесена низка змін до законодавчих актів України, направлених на відмову від обов’язковості та запровадження добровільності використання печаток суб’єктами господарювання.

Ідеологія нового підходу

Обов’язковість  використання печаток у цивільних та господарських відносинах є очевидним анахронізмом, що зберігся подекуди на теренах колишнього СРСР. Наразі воно майже не зустрічається навіть у тих країнах, де свого часу прикладення печатки було неодмінною умовою чинності окремих видів договорів, таких як дарування чи пожертва[1].

Жодної необхідності у застосуванні печатки насправді немає. Так, як слушно зазначено у пояснювальній записці до проекту Закону № 2258а (на основі якого прийнято Закон)[2],  правоохоронні та податкові органи вже давно визнали факт надзвичайної легкості підробки будь-якої печатки. Виходячи з цього, зокрема, 29.12.2010 р. до Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. N 576, були внесені зміни, яким скасовано видачу дозволів на відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, на виготовлення печаток і штампів, а 11.01.2011р.  скасовано відповідну інструкцію[3]. Технології та обладнання для виготовлення печаток вже не є чимось ексклюзивним. За таких обставин, жодна печатка, насправді, вже не гарантує того, заради чого її обов’язкове використання запроваджувалося багато років тому (а саме засвідчення справжності підпису, наявності повноважень діяти від імені юридичної особи). Проте без неї до прийняття Закону № 1206 керівник суб’єкта господарювання не міг укладати угоди, здійснювати інші господарські операції, подавати звітність тощо.

Використання печатки навіть завдавало шкоди, бо печатка перетворилася на інструмент захоплення чужого майна (бізнесу) проти волі його власника (так зване рейдерство). Іншими словами, рейдерство здійснювалося вже не всупереч використанню печатки, а завдяки йому: саме лише захоплення печатки створювало щось на зразок презумпції наявності повноважень особи, яка її тримає.

Слід підкреслити, що Закон аж ніяк не забороняє використання печаток. Наразі використання печаток є усталеним звичаєм; нерідко печатки ставлять і на тих документах, на яких їх ставити не обов’язково. Тож не можна забороняти таке використання, «ламаючи людей через коліно». Відтак Закон демонструє поміркований підхід. З набранням Законом чинності юридичні особи можуть самі вирішувати, чи використовувати їм печатку, чи ні.

Іншими словами, юридичні особи у відношенні користування печаткою опинилися у тій ситуації, у якій завжди знаходились фізичні особи – підприємці. Дехто з підприємців використовує печатку, а дехто чудово обходиться без неї.

Водночас на практиці виникають питання щодо застосування цього нового підходу.

Центр комерційного права пропонує своє бачення відповідей на ці питання.