• 1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Провідну роль у механізмі гарантування та забезпечення прав і свобод людини в України відіграє правосуддя. Стан організації правосуддя, реальні можливості його впливу на суспільні відносини відображає той рівень гарантій, який держава може надати кожному своєму громадянину.

Незалежна та ефективна судова влада є однією із фундаментальних складових кожної демократичної держави. Основним гарантом верховенства права є об’єктивний, неупереджений та незалежний суд.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України. Однак, до цього часу законодавчо не забезпечено дієвих механізмів гарантування виконання судових рішень, що призвело до негативних наслідків в системі організації виконання судових рішень.

Виконання судових рішень – важливий етап судочинства, без якого сам факт прийняття рішення втрачає сенс, тому залишення проблем їх виконання поза увагою ставить під загрозу мету правосуддя.

Необхідно звернути увагу на те, що формування інституту виконавчого провадження в Україні відбувалося поступово. Між окремими етапами проходив значний проміжок часу, що породжувало повсякденні труднощі, пов’язані із виконанням судових рішень. Конституцією України закріплено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову владу.

Виконання судових рішень було покладено на судових виконавців, але не існувало єдиного державного органу, основним завданням якого було б забезпечення виконання рішень судів, а також рішень інших органів, що згідно з законом підлягають виконанню.

З прийняттям Закону України «Про державну виконавчу службу» від 28 березня 1998 року розпочався новий етап розвитку виконавчого провадження, а саме, було ліквідовано інститут судових виконавців, натомість, в системі органів Міністерства юстиції України було створено державну виконавчу службу з наданням їй організаційної, фінансової і процесуальної самостійності.

Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 385/2011 затверджено «Положення про Державну виконавчу службу України», відповідно до якого ДВС України визначено центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України. ДВС України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів.

Слід відзначити, що за майже десять років діяльності державної виконавчої служби відбулися значні якісні зміни в її діяльності, поступово вдосконалювалось законодавство, здійснювався кадровий відбір працівників органів державної виконавчої служби, однак, як свідчать статистичні показники діяльності цих органів, їхня діяльність все ще не досягає тих показників ефективності, які характерні для розвинених країн, зокрема країн Європейського Союзу.

Оцінка ситуації виконання рішень у країні свідчить про існування низки проблем, що негативно впливають на її дієвість.

Відповідно, виникає потреба у подальших змінах в організації системи виконання рішень, і як показує досвід багатьох іноземних держав (а це більшість країн ЄС) найкращим способом досягнення поставленої мети є запровадження недержавних форм виконання судових рішень.

Таким чином, з метою вирішення проблемних питань, що виникли у сфері примусового виконання рішень, законопроектом пропонується запровадити інститут приватних виконавців, що діятимуть поряд із органами державної виконавчої служби та дадуть стягувачам можливість самостійно вибирати особу, яка здійснюватиме відновлення їхніх порушених прав після прийняття відповідного рішення судом.

Перейти до недержавних форм виконання рішень пропонується поступово, як це зробила, зокрема, Грузія та Болгарія, а саме на першому етапі запровадити недержавні форми виконання рішень поряд із державною виконавчою службою під постійним контролем з боку Міністерства юстиції України.

Загальна характеристика і основні положення проекту акта:

Законопроектом визначаються загальні правові засади діяльності приватних виконавців, порядок надання їм повноважень, статус приватних виконавців, контроль за їх діяльністю, засади оплати їх праці.

Законопроект складається з шістнадцяти статей. Приватного виконавця визначено, як особу, яка відповідає вимогам, що встановлені цим Законом, та одержала допуск до зайняття діяльністю з виконання рішень. Допуск до зайняття діяльністю з виконання рішень надається уповноваженим органом державної влади після складання кваліфікаційного іспиту. Підтвердження наявності не анульованого допуску забезпечується відкритістю Єдиного реєстру приватних виконавців України та розміщенням відомостей з нього у мережі Інтернет, а також посвідченням приватного виконавця.

До компетенції приватного виконавця віднесено здійснення виконання рішень судів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», за винятком рішень, за якими боржником або стягувачем є держава, Автономна республіка Крим, територіальні громади, або юридичні особи, за якими на праві оперативного управління закріплено майно, власниками якого є держава, Автономна республіка Крим, територіальні громади; про відібрання дитини; про примусове вселення чи виселення.

Стосовно прав та обов’язків приватного виконавця застосовуються положення Закону України «Про виконавче провадження» щодо прав та обов’язків державного виконавця із застереженнями, передбаченими в Законі.

• 2. Мета і шляхи її досягнення

Головною метою законопроекту є встановлення правових засад створення альтернативного інституту примусового виконання рішень судів в Україні з метою забезпечення своєчасного та належного виконання таких рішень на всій території України.

• 3. Правові аспекти

Законопроект стосується сфери виконання судових рішень, що підлягають виконанню відповідно до закону. Основними нормативно-правовими актами, що регулюють зазначене питання, є Конституція України, Закон України «Про виконавче провадження», а також процесуальні кодекси України.

Інститут приватних виконавців на сьогодні в Україні не врегульовано національним законодавством.

• 4. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація положень законопроекту під час практичного застосування після його прийняття та набрання чинності не впливатиме на видаткову частину державного або місцевих бюджетів.

При цьому, внаслідок створення системи приватних виконавців зменшиться навантаження на органи державної виконавчої служби, що призведе до скорочення їх штатної чисельності та скорочення бюджетних видатків. Крім того, фінансування витрат, пов’язаних з виконанням рішень, здійснюється за рахунок державного бюджету. У випадку передачі повноважень з виконання рішень приватним особам вони здійснюватимуть виконання за власні кошти та кошти сторін виконавчого провадження.

Також слід звернути увагу на те, що Державний бюджет отримає надходження від сплати податків приватними виконавцями.

Збільшення штату керівних працівників Міністерства юстиції та ДВС України не передбачається, оскільки існуючий штат Міністерства юстиції та ДВС України має достатні можливості для забезпечення контролю за діяльністю як державних виконавців, так і за діяльністю приватних виконавців.

• 5. Позиція заінтересованих органів.

Законопроект потребує погодження з заінтересованими центральними органами виконавчої влади – Мінекономрозвитку, Мінфіном, Мін’юстом.

• 6. Регіональний аспект.

Законопроект не стосується питань розвитку адміністративно-територіальних одиниць, не вирішує концептуальні проблеми розвитку регіонів, а тому, не потребує погодження з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

• 7. Запобігання корупції.

У законопроекті відсутні правила та процедури, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень.

• 8. Громадське обговорення

Законопроект буде оприлюднено на офіційному веб-сайті Міністерства для громадського обговорення.

• 9. Позиція соціальних партнерів.

Проект Закону не стосується соціально-трудової сфери.

• 10. Прогноз результатів

Прийняття закону надасть змогу вивести процедуру примусового виконання рішень судів на якісно новий рівень, забезпечить можливість ефективно підвищити мотивацію виконання рішень судів через договірні відносини та запровадити дієву конкуренцію у процесі виконання, а також дасть змогу державі зекономити значну кількість бюджетних коштів, які щорічно витрачаються на забезпечення примусового виконання рішень судів.