Весняне засідання клубу Центр присвятив обговоренню двох цікавих проблемних питань корпоративного права.

1. «Управління спадковою масою: що робити, коли помирає мажоритарний акціонер - директор товариства»?

Під час одного зі спільних заходів з Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку Центр отримав запитання від її представників – як акціонерному товариству у разі смерті мажоритарного акціонера вирішити проблему управління, наприклад, провести загальні збори? А коли такий акціонер був ще й генеральним директором, виникає питання, як товариству взагалі продовжувати свою господарську діяльність. Науковий радник Центру Сергій Юргелевич, який вивчає проблему, розповів членам клубу про можливі підходи до її вирішення.

У разі смерті акціонера акції як об'єкти цивільних прав входять до складу спадщини та переходять до його спадкоємців. Згідно з ч.5 ст.1268 Цивільного кодексу України (надалі – ЦКУ), незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Проте згідно з законодавством про депозитарну систему, право власності на акції переходить до нового власника з моменту зарахування акцій на рахунок власника у зберігача (ч.3 ст.5 Закону «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»). Зарахування акцій на рахунок спадкоємця відбувається на підставі наданого свідоцтва про право на спадщину, яке видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1298 ЦКУ).

Відтак, протягом 6 місяців з часу відкриття спадщини (а на практиці цей строк є навіть довшим) спадкоємець не матиме можливості реалізувати свої корпоративні права як акціонер.

Як варіант вирішення проблеми можливо розглянути укладення нотаріусом договору на управління спадщиною, передбаченого ст.1285 ЦКУ. Згідно з чинним регулюванням, такий договір укладається з іншою особою у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту і припиняється з моменту з'явлення спадкоємців. У літературі більшість дослідників схильні тлумачити зміст ст.1285 ЦКУ як норму, яка дозволяє нотаріусу укласти договір на управління спадщиною із спадкоємцем або виконавцем заповіту, а у разі їх відсутності – з іншою особою. При цьому норма про припинення договору при з'явленні спадкоємців розглядається як така, що надає можливість спадкоємцям самим обрати управителя, якому вони більше довіряють, а не того, якого обрав нотаріус.

Розглядаючи можливості застосування інституту управління спадщиною, члени клубу звернули увагу на питання правомочностей управителя спадщиною (зокрема, участь у загальних зборах акціонерів або учасників товариства у судовому процесі), оцінки, контролю та відповідальності за його діяльність, які у зарубіжній практиці виходять з фідуціарного обов'язку (fiduciaryduty) управителя. За загальним правилом,особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини. Проте у випадку з акціями, постає питання, що розуміти під «збереженням акцій». Адже внаслідок коливань біржової ціни, фінансової кризи тощо вартість акцій може суттєво знизитися, і їх продаж можливо розглядати як необхідну дію для збереження вартості спадкового майна. З іншого боку, вартість проданих акцій може знову зрости, і спадкоємці можуть вимагати від управителя відшкодування понесених збитків, в т.ч. неодержаних доходів (ст.22 ЦК).

Члени клубу висловлювали різні думки щодо інших механізмів вирішення проблеми. Зокрема, була пропозиція щодо введення тимчасової адміністрації за ініціативи регулятора (НКЦПФР) чи суду. Однак більшість все ж погодилась із тим, що хоча договір на управління спадщиною не є універсальним інструментом вирішення проблеми, однак він є найбільш придатним для зазначеної ситуації.

Центр продовжить роботу у напрямку напрацювання механізму вирішення поставленої проблеми та незабаром запропонує його НКЦПФР для обговорення на засіданні Експертної ради.

2. Застава корпоративних прав – чи потребує цей інститут особливого законодавчого закріплення?

Олена Пелипенко, старший юрист ЮФ «ІнЮрПоліс» розповіла, що в її практиці клієнти часто виявляють інтерес до передання корпоративних прав у заставу. Однак їх відлякує негативна судова практика, коли подібні договори визнаються недійсними. Суди виходять із хибного тлумачення ст.100 ЦКУ, що корпоративні права взагалі не можуть бути предметом застави. Тому пані Олена вважає за доцільне скасувати вказану статтю ЦК, а також передбачити у майбутньому законі про товариства з обмеженою відповідальністю спеціальні положення про заставу корпоративних прав. Свої пропозиції вона представила членам клубу для обговорення.

Загалом, всі присутні погодились із тим, що частка у статутному капіталі товариства може бути предметом застави. Однак думки розійшлися щодо того, що саме заважає здійснювати таку заставу на практиці. Чи це відсутність спеціальної норми у законодавстві, що регулює діяльність ТОВ, чи це ст.100 ЦКУ, що внаслідок спотвореного тлумачення використовується як привід до визнання судами договорів застави корпоративних прав недійсними?

Врешті решт, дискусія звелась до того, що аби відкрити дорогу використанню часток для застави достатньо лише скасувати статтю 100 ЦКУ. Це власне і пропонується у проекті закону №2011-1 «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Формула такого підходу лаконічно висловлена головним експертом з правознавства Центру Юрієм Поповим: «Потрібно прибирати зайве, а не дописувати непотрібне».

Більше фотографій із засідання ви можете знайти за посиланням.