До вашої уваги пропонується стислий огляд законодавства деяких країн щодо реєстрації суб‘єктів підприємницької діяльності, підготовлений нашими експертами Наталією Руденко та Дарелом Брауном. В огляді узагальнена відповідна нормативно-правова база Бєларусі, Казахстану, Арсенії, Литви, Польщі, ФРН, Франції, Австрії, Чехії, Угорщини, Росії та  Канади. Основна мета цього дослідження полягала в підготовці довідкового матеріалу для удосконалення проекту закону України про державну реєстрацію суб‘єктів підприємницької діяльності.

За правилами нормотворчої діяльності законопроект не тільки за формою, але й за змістом повинен відповідати всім практичним і теоретичним вимогам, які зазвичай застосовуються до актів цього виду. Таким чином, якщо наш огляд надає змогу ознайомитися з практичним підходом до регулювання правових відносин, ми б хотіли також навести деякі теоретичні основи, яким обов‘язково повинен відповідати, або з яких повинен виходити зміст цього законопроекту.

Способами державної реєстрації є наступні:

1)   нормативно-явочний;

Юридичні особи виникають на підставі закону шляхом реєстрації у спеціальному державному органі. Таким чином реєструються:

-   торгові товариства (у більшості країн);

-   некомерційні організації (Франція);

-   всі юридичні особи, в тому числі приватні установи (Швейцарія);

2)   дозвільний;

Для створення юридичної особи необхідно отримати спеціальний дозвіл державного органу (ліцензія):

-   приватні установи (у більшості країн);

-   торгові товариства у окремих видах діяльності (страхові, банківські, медичні та інші);

-   юридичні особи, де засновниками є іноземні громадяни (Франція);

3)   розпорядчий;

Юридичні особи виникають за ініціативою та розпорядженням органу влади:

- публічні установи та корпорації.

Всі юридичні особи, незалежно від способу виникнення, повинні реєструватися у спеціальному державному реєстрі.

До принципів  реєстрації відносять:

-   законність (порядок встановлюється законом);

-   строковість (реєстрація повинна здійснюватися у точно встановлені строки);

-   платність (послуги з реєстрації є платними);

-   територіальність (реєстрація здійснюється у відповідності до місцезнаходження суб‘єкта);

-   публічність (відомості, які вносяться в реєстр, публікуються у пресі та доступні кожній зацікавленій особі);

-   достовірність (припускається, що факти, які вносяться до реєстру, є вірними);

-   загальновідомість (припускається, що запис, який вноситься до реєстру, може бути відомий кожному).

До спеціального державного реєстру зазвичай вносяться відомості про:

-   фірмове найменування;

-   організаційно-правова форма;

-   місцезнаходження органів управління;

-   засновницькі документи;

-   розмір капіталу;

-   види діяльності;

-   розмір відповідальності (для окремих видів товариств);

-   відомості про засновників та осіб, які керують суб‘єктом.

Державна реєстрація виконує такі функції:

1)   контрольну – держава в особі органу реєстрації контролює законність виникнення, зміни чи припинення статусу суб‘єкта підприємницької діяльності у фізичних та юридичних осіб;

2)   облікову – шляхом ведення  Державного реєстру забезпечується єдиний облік усіх зареєстрованих суб‘єктів;

3)   інформаційну – в реєстраційному органі зберігається реєстраційна справа суб‘єкта, в якій містяться усі документи, що подавалися на реєстрацію. Зацікавлені особи у встановленому законом порядку можуть отримати інформацію про суб‘єкта підприємницької діяльності безпосередньо з реєстру;

4)   статистичну – за даними реєстрації можна відстежувати динаміку ринку, досліджувати ринкове середовище, здійснювати макроекономічне прогнозування, узагальнення;

5)   охоронну – державна реєстрації є засобом охорони прав та інтересів інших учасників цивільного обороту. Реєстрація свідчить про легалізацію суб‘єкта, що створює для споживачів, які користуються послугами цього суб‘єкта, додаткові засоби захисту своїх прав;

6)   оподаткування – державна реєстрація створює підстави для виникнення податкових зобов‘язань.

До способів припинення юридичних осіб відносять наступні:

1)   добровільне:

-   за рішенням загальних зборів учасників;

-   за рішенням засновників;

-   за досягненням мети створення;

-   зі спливом строку, на який створювалося;

2)   примусове - за рішенням суду, державного органу, у випадках:

-   неспроможності;

-   діяльність юридичної особи суперечить закону, публічному порядку, моралі;

-   діяльність юридичної особи суперечить статуту;

3)   без ліквідації майна (реорганізація):

-   поділ;

-   виділення;

-   злиття;

-   приєднання;

-   поглинання;

-   перетворення;

4)   з ліквідацією майна.

В процедурі припинення юридичної особи з ліквідацією майна виділяють наступні етапи:

1)   заява до органу реєстрації;

2)   внесення запису до реєстру про початок процедури ліквідації;

3)   створення ліквідаційної комісії;

4)   опублікування об‘яви у пресі для пред‘явлення вимог кредиторів;

5)   складання проміжного балансу:

а) якщо майна більше, ніж боргів – задовольняються всі вимоги кредиторів, а залишок розподіляється між учасниками або передається іншій юридичній особі, або державному органу;

б) якщо майна менше, ніж боргів – майно продається за допомогою публічних торгів, а вимоги кредиторів задовольняються за чергою, яка встановлюється законом;

6)   складається ліквідаційний баланс;

7)   внесення запису до державного реєстру.