ВИСНОВОК

щодо проекту Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про обіг векселів в Україні”(щодо процедури пред’явлення векселів), (реєстр. N 1150 від 03.10.2006 року, внесений народним депутатом України Ю.А. Артеменком)

І. Суть законопроекту

Законопроектом передбачається доповнити Закон “Про обіг векселів в Україні” новою статтею 14, якою встановити, що “вексель пред'являється до сплати шляхом подання векселя векселедателю, та письмової вимоги про його сплату, або шляхом направлення письмової вимоги про сплату векселя поштою чи телеграфом на адресу векселедавця, вказану в векселі. Підтвердженням факту пред'явлення векселя до сплати є відмітка векселедавця про прийняття вимоги про сплату векселя, або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення вимоги про сплату векселя поштою чи телеграфом”.

II. аналіз законопроекту

А) Невідповідність законопроекту міжнародній конвенції

Регулювання відносин щодо векселів, яке встановлене законами України, повинно відповідати Женевській конвенції 1930 року, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України N 826-XIV від 06.07.1999 р., запровадивши у себе Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, так само як це зробила більшість країн Європейського Союзу (Австрія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Угорщина, Італія, Люксембург, Нідерланди, Польща, Португалія, Швеція, Чехія, Словаччина, Словенія), для яких Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі є складовою національного законодавства цих країн.

Додатком ІІ до Конвенції встановлено вичерпний перелік застережень, якими сторони (країни), що приєдналися до конвенції, можуть встановити особливості застосування Уніфікованого закону на своїй території.

Норми, що викладені у законопроекті, виходять за ті межі, у яких допускається встановлення особливостей вексельного обігу державою, яка приєдналася до Женевської конвенції 1930р. Проектом фактично пропонується відмовитись від фундаментального принципу, покладеного в основу вексельного обігу, а саме, від принципу абстрактності вексельного зобов’язання, який, зокрема, проявляється у можливості здійснення майнових прав “із векселя” (в тому числі і отримання платежу за векселем) лише при пред’явленні оригінала векселя, але ніяк не вимоги, направленої поштою (телеграфом).

У законопроекті не дотримується головний постулат вексельного обігу, згідно якого лише законний векселедержатель може користуватися силою вексельного зобов’язання. Одержання вимоги про оплату векселя поштою (телеграфом) не надає платнику за векселем можливості пересвідчитись у тому, що вимога подана векселедержателем.

Крім того, законопроектом не враховано, що платником за векселем необов’язково є векселедавець.

Проект суперечить положенням ст. ст 16, 17, 34, 35, 38, 39, 47, 48, 77 Уніфікованого закону.

    Б) Урегульованість проблеми у чинному законодавстві

    У пояснювальній записці до законопроекту його автори зазначили, що у законодавстві України “є велика прогалина щодо процедури пред’явлення векселів до платежу, що нерідко викликає спірні ситуації між векселедержателями та векселедавцями”.

    Між тим законодавство України містить дві добре відпрацьовані процедури пред’явлення векселів до платежу, які відповідають Уніфікованому вексельному закону.

    Так, ст. 92 Закону України “Про нотаріат в Україні”, а також розділ 33 (пункти 294-303) Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (затверджена Наказом Мінюсту від 03.03.2004 р.N 20/5) передбачає порядок протесту векселів у несплаті. Протест векселів, по суті, є процедурою пред’явлення їх до оплати за посередництвом нотаріусів.

    Крім того, у розвиток ст. 7 Закону України “Про обіг векселів в Україні” і ст. 38 Уніфікованого вексельного закону Постановою Правління НБУ від 25 вересня 2001 року N 403 затверджено Положення про розрахункові палати для пред'явлення векселів до платежу. Це положення встановлює порядок пред’явлення векселедержателями векселів до сплати за участі професійних учасників ринку фінансів – комерційних банків.

IIІ. ВИСНОВОК

    1. Законопроект суперечить Женевській конвенції 1930 року, а відтак і вексельному законодавству більшості країн, що є членами Європейського Союзу та Ради Європи.

    2. Прогалини щодо процедури пред’явлення векселів до платежу у законодавстві Україні не існує. Отже, потреби у встановленні додаткового законодавчого регулювання немає.

    3. Законопроект приймати недоцільно.