ВИСНОВОК

(реєстр. № 1265 від 04.08.2006 р., внесений народними депутатами України Матвієнковим С.А., Бокиєм І.С.)

I. Суть законопроекту

Законопроектом пропонується внести зміни до Законів України «Про заставу», «Про виконавче провадження», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Суть законодавчих пропозицій полягає у запровадженні спеціального порядку стягнення боргів за рахунок майна божників, які є: а) державними підприємствами; б) підприємствами, у статутних фондах яких частка державної власності перевищує 25 відсотків; підприємств державного сектору економіки; в) підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави; г) особливо небезпечними підприємствами і суб'єктами природної монополії (їх має визначити Кабінет Міністрів України); д) комунальними підприємствами; е) містоутворюючими підприємствами.

Спеціальним порядком стягнення, який запроваджується згідно із законопроектом, охоплюються: а) звернення стягнення на предмет застави; б) стягнення боргів у виконавчому провадженні; в) задоволення вимог кредиторів у процедурі банкрутства; г) звернення стягнення на майно, яке перебуває у податковій заставі.

В узагальненому вигляді відмінності, що запроваджуються згідно із законопроектом порівняно з загальними правилами, полягають у тому, що відносно зазначених вище категорій боржників:

примусове виконання судових рішень окрім державної виконавчої служби має здійснюватися із залученням до виконавчого провадження центрального органу виконавчої влади, до компетенції якого належить сфера діяльності боржника;

у разі примусового продажу належного їм майна до продажу додатково має бути залучений орган приватизації;

забороняється звернення стягнення на належне їм нерухоме майно, виробничі активи, а також сировину і матеріали, що призначені для здійснення виробництва;

припиняється виконавче провадження (що дорівнює відмові у виконанні судового рішення про стягнення боргу), якщо коштів, отриманих від реалізації майна невиробничого призначення, для виплати боргу не вистачає.

Стосовно удосконалення процедур відновлення платоспроможності боржника по відношенню до наведених вище боржників, суть пропозицій полягає у наступному:

запровадження у певних випадках заборони на порушення справи про банкрутство, що означає – обмеження права на судовий захист і заборону в отриманні з боржника суми боргу (порушення права на мирне володіння майном);

обмеження компетенції господарського суду у праві самостійно відправляти правосуддя у справах про банкрутство (керувати судовим процесом, надавати оцінку діям сторін та інших учасників у справі про банкрутство та самостійно приймати рішення незалежно від будь-яких інших органів державної влади), та запровадження механізмів, що зумовлюють залежність суду від «державного органу з питань банкрутства та органу, уповноваженого управляти державним майном»;

обмеження права кредиторів вільно, на свій розсуд розпоряджатися процесуальними правами у справі про банкрутство (принцип диспозитивності), визначати способи захисту своїх матеріальних прав (заявляти клопотання про призначення керуючого санацією, обирати шлях санації чи ліквідації боржника, або укладати мирову угоду);

підпорядкування арбітражних керуючих (розпорядників майном, керуючих санацією, ліквідаторів) у судовому процесі не лише суду, а державному органу з питань банкрутства (органу, який здійснює ліцензування арбітражних керуючих), та органу, уповноваженому управляти державним майном.

ІІ. Мета законопроекту (відповідно до пояснювальної записки)

Законопроект внесено його авторами з метою недопущення відчуження державного майна поза межами законодавства з питань приватизації, а також недопущення зловживань і забезпечення захисту інтересів держави при застосуванні механізмів банкрутства, примусової реалізації майна під час виконавчого провадження, при примусовому стягуванні до державного бюджету сум податків і зборів (обов’язкових платежів).

ІII. Аналіз законопроекту

Аналіз законопроекту та супровідних документів свідчить про намагання його авторів вирішити проблему зловживань, пов’язаних із примусовою реалізацією майна, що належить державним підприємствам (юридичним особам, утвореним державною), або підприємствам, у статутних фондах яких доля держави перевищує 25 відсотків, які траплялися у практиці під час виконавчого провадження, провадження у справах про банкрутство та під час звернення стягнення на заставлене майно чи стягнення до бюджету податків за рахунок податкової застави. Такі випадки зумовили прийняття у 2001 році Закону "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", яким примусовий продаж майна у зазначених процедурах заборонено до «вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна».

По суті, автори законопроекту не пропонують ніякого механізму реалізації майна у розумінні запровадження певної юридичної процедури. Законопроект майже не містить процесуальних норм. Натомість пропонується подолати існуючі зловживання обмеженням компетенції суду, встановленням контролю за судом або учасниками справи про банкрутство, за державним виконавцем чи учасниками виконавчого провадження – не тільки з боку суду та міністерства юстиції, а й інших органів державної влади (органу, уповноваженого управляти державним майном).

У процесах, які намагаються удосконалити автори законопроекту, держава опосередковано представлена у якості боржника (керівник боржника є особою, призначеною органом, уповноваженим управляти державним майном), з одного боку. У якості мажоритарного кредитора за податками і зборами в особі Державної податкової адміністрації, з другого боку. Продаж або управління майном боржника у справі про банкрутство здійснюється арбітражним керуючим, який отримав ліцензію від державного органу з питань банкрутства та призначений судом, у виконавчому провадженні - державним виконавцем, посадовою особою держави, а у разі стягнення податків і зборів за рахунок податкової застави – податковим органом. Провадження у справі про банкрутство здійснюється судом – органом держаної влади. Більшість зловживань, які викликали занепокоєння авторів законопроекту, є наслідком вчинення звичайних злочинів, зокрема, з боку тих чи інших посадових осіб держави.

Саме за таких обставин шлях для удосконалення процедури відновлення платоспроможності автори законопроекту вбачають у введенні у процес банкрутства в якості «безвідповідальних» учасників (таких, що мають щось погоджувати, контролювати, забороняти тощо, але не мають власного юридичного інтересу у справі) додаткових органів державної влади (державного органу з питань банкрутства та органу, уповноваженого управляти державним майном), або забороні застосовувати процедуру банкрутства.

Проте, явно, що поза увагою залишено питання про функції кожного з органів державної влади в системі державного управління, виходячи із принципу розподілу влади та забезпечення системи стримувань і противаг, їх компетенцію, порядок і спосіб дії, відповідальність за дії або бездіяльність.

Крім того, системний аналіз змісту законопроекту дозволяє дійти висновку про його невідповідність Конституції України та порушенні цілої низки конституційних гарантій та принципів: а) права на судовий захист; б) здійснення правосуддя виключно судом; в) самостійності і незалежності суду при відправленні правосуддя; г) рівності усіх перед законом і судом; д) обов’язковості судових рішень; е) поділу влади на законодавчу, виконавчу на судову; є) гарантій права власності тощо.

Зауважимо, що законопроект, внесений суб’єктами законодавчої ініціативи, раніше вже неодноразово був предметом розгляду як Комітету з питань економічної політики, власності та інвестицій, так і Верховної Ради України (напр., проект закону №8163 від 17.09.2005р.), але кожного разу приймалися негативні рішення.

ІV. Висновок

Зважаючи на наявність у законопроекті системних вад, які не можливо буде усунути під час його розгляду у парламенті, законопроект доцільно відхилити.