ЮРИДИЧНИЙ АНАЛІЗ

законопроекту № 5616 від 07.06.2004

“Про внесення доповнень до  Цивільного  кодексу України” (щодо обігу векселів)

(внесеного на розгляд Верховної Ради України народним депутатом України Матвієнковим С.А.)

І. Сутність законопроекту

Законопроектом передбачається доповнити Статтю 198 ЦК України новою частиною третьою, якою встановити, що:

1. Володілець векселя, виданого за відсутності зобов’язання за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, має право пред’явити вимоги про належне виконання зобов’язання, посвідченого цим векселем, тільки особі, яка передала йому вексель.

2. Емітент простого векселя або акцептант переводного векселя мають право відмовити в платежі з посиланням на відсутність зобов’язання за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, посвідченого векселем.

ІІ. Аналіз обґрунтування, що міститься в пояснювальній записці

У пояснювальній записці містяться два доводи на користь прийняття законопроекту:

1)       Єдиною можливістю захисту від випуску фальшивих векселів є доказ відсутності грошового боргу за поставлену продукцію (роботи, послуги, товар), в оплату якого може видаватися вексель. Тільки пряма норма Закону про недійсність зобов'язання за безтоварним векселем дозволить платоспроможним підприємствам протистояти в судах фальшивим векселям.

2)       Вимога товарності векселя встановлена Законом України "Про обіг векселів в Україні " (ст.4), її нівельовано ст. 198 чинного Цивільного кодексу України.

Між тим:

1)       Доказ відсутності грошового боргу за поставлену продукцію (роботи, послуги, товар) зовсім не є захистом від випуску фальшивих векселів, такий захист не є адекватним порушенню. Насправді єдиною можливістю захисту від випуску фальшивих векселів (як і будь-яких інших цінних паперів, документів, грошей) є доказ фальшивості цих векселів. Якщо ж фальшивість (підробка) векселя доведена, то у володільця такого векселя немає жодних прав за ним, незалежно від того, чи є у платника за фальшивим векселем перед особою, на чию користь він виданий, борг за фактично поставлену продукцію, чи нема.

2)       Стаття ст.198 ЦК України не нівелює вимоги товарності векселя, встановленої ст.4 Закону України "Про обіг векселів в Україні ". Порушення зазначеної вимоги як до набрання чинності ЦК України, так і зараз, не тягнуло і не тягне недійсності зобов’язання за векселем (звичайно, якщо вексель не фальшивий). Натомість наступають інші наслідки: особа, на чию користь видано вексель за відсутності боргу за фактично поставлену продукцію, є такою, що набула майно (вексель) за рахунок платника за векселем без достатньої правової підстави. Отож в цьому випадку на підставі глави 83 ЦК України платник за векселем вправі вимагати (в тому числі через суд) повернення векселя, а в разі неможливості повернення (в разі індосування векселя) – відшкодувати його вартість. Але ці наслідки жодним чином не тягнуть недійсності зобов’язання за векселем. Тому суперечності між ст.198 ЦК України та ст.4 Закону України "Про обіг векселів" немає.

ІІІ. Правова оцінка регулювання, що передбачається законопроектом

Регулювання відносин щодо векселів, що встановлюється законами України, повинно відповідати Женевській конвенції 1930 року, до якої Україна приєдналася 06.07.1999р., додатком І до якої запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, а додатком ІІ встановлений вичерпний перелік застережень, якими сторони, що приєдналися до конвенції, можуть встановити особливості застосування Уніфікованого закону на своїй території.

Обидва правила проекту суперечать:

-      ст.17 Уніфікованого закону, якою встановлено, що особи, на яких подається позов за переказним векселем, не можуть протиставити держателю заперечення, що ґрунтуються на їхніх особистих відносинах з трасантом або з попередніми держателями, якщо тільки держатель, при придбанні векселя, не діяв свідомо на шкоду боржнику, та

-      ст.43 Уніфікованого закону, якою встановлено вичерпний перелік умов, за яких держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанта та інших зобов'язаних осіб, і який не містить умови товарності векселя.

    Такі самі правила встановлені і для простих векселів згідно ст.77 Уніфікованого закону.

Між тим додаток ІІ до Женевської конвенції не надає сторонам-учасницям конвенції змінювати регулювання, встановлене ст.17 Уніфікованого закону. Що ж до ст.43 Уніфікованого закону, то ст.ст.10, 11 додатку ІІ до Женевської конвенції дозволяють сторонам-учасницям уточнювати лише ті окремі положення, що стосуються банкрутства трасата та трасанта (такі уточнення і зроблені у п.4 ст.2 Закону України "Про обіг векселів в Україні"), але не вводити нові правила, зокрема щодо регресу у випадку безтоварних векселів.

ІV. Висновки та рекомендації

Законопроект суперечить Женевській конвенції 1930 року, до якої Україна приєдналася 06.07.1999 р.