ЮРИДИЧНИЙ АНАЛІЗ

законопроекту № 5129 від 25.06.2004р.

“Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо  місцезнаходження юридичної особи”,

запропонованого комітетом ВР з питань промислової політики і підприємництва в остаточній редакції

1. Сутність законопроекту, запропонованого головним комітетом в остаточній редакції

Законопроектом передбачається внесення змін до трьох законодавчих актів, які зводяться до такого.

Перш за все, уніфікуються вимоги до установчих документів юридичних осіб в частині місцезнаходження шляхом встановлення для статутів товариств такого ж регулювання, яке зараз встановлене для установ. Для цього  в ч.1 ст.88 ЦК України виключається вимога про зазначення у статуті товариства його місцезнаходження, адреси. Аналогічні зміни вносяться до Господарського кодексу України.

В зв’язку із такою уніфікацією вносяться технічні зміни до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” – встановлюється порядок внесення змін до Єдиного державного реєстру в частині місцезнаходження без обов’язкового внесення змін до установчого документу. Крім того, у зазначеному Законі та у ст.93 ЦК України уточнюється поняття “місцезнаходження”.

2. Проблема, що вирішується законопроектом

Із прийняттям Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” нагальною є задача створення таких умов, які б сприяли наповненню Єдиного державного реєстру достовірною інформацією, дозволяли б підтримувати цю інформацію в актуальному стані. В усякому разі законодавство повинне принаймні не заважати, зокрема, юридичним особам, які бажають надати до Єдиного державного реєстру достовірну інформацію, безперешкодно це зробити.

Зазначена задача є особливо важливою в частині інформації про місцезнаходження юридичних осіб, оскільки згідно ч.2 ст. 38  Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням є підставою для примусового припинення юридичної особи в судовому порядку. Отже, встановлюючи такі тяжкі наслідки неповідомлення юридичною особою свого дійсного місцезнаходження, держава повинна усунути перешкоди, що утруднюють чи унеможливлюють подання  юридичною особою такого повідомлення для внесення до Єдиного державного реєстру.

Між тим наразі існує серйозна проблема, яка полягає в тому, що юридична особа при всьому бажанні не може оперативно внести зміни до Єдиного державного реєстру в разі зміни свого місцезнаходження. Ця проблема створена неналежним законодавчим регулюванням. Саме, згідно Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” внесення таких змін полягає в тому, що юридична особа повинна спершу внести зміни до свого установчого документу, а зміни до Єдиного державного реєстру вносяться вже в порядку державної реєстрації змін до установчого документу.

Застосування такого порядку для такої форми юридичної особи, як установа, суперечить не тільки здоровому глузду, але і ч.3 ст.88 ЦК України, згідно якої місцезнаходження установи в установчому акті не вказується. З особливостей діяльності установ випливає, що їх місцезнаходження в принципі не може міститись в установчому акті. Дійсно, засновник установи тільки створює установу, але не приймає участі в управлінні нею і не вправі змінити установчий акт. До того ж установа діє і після смерті засновника, або навіть створюється після його смерті (за заповітом).

Але і для такої форми юридичної особи, як товариство, зазначений порядок є недолугим. Дійсно, товариство повинно мати змогу змінювати власну адресу (наприклад, в зв’язку із придбанням об’єкту нерухомості, укладенням договору оренди) без внесення змін до статуту, оскільки такий обов’язок є обтяжливим. Крім того, адреса може змінитись незалежно від волі товариства (внаслідок зміни нумерації будинків чи перейменування вулиць). Не можна вимагати від юридичних осіб в цих випадках скликання загальних зборів для внесення змін до статуту, тим більше, що з об’єктивних причин оперативне скликання загальних зборів часто є неможливим, особливо для великих товариств. Приміром, згідно ст.43 Закону України “Про господарські товариства” загальні збори акціонерів не можуть бути проведені раніше, ніж через 45 днів після офіційного повідомлення про це. Але і для невеликих товариств, або навіть для приватних підприємств чи інших товариств з одним учасником термінове внесення змін до статуту може виявитися неможливим. Так, в разі смерті учасника (засновника) згідно ч.1 ст.1298 ЦК України спадкоємці у кращому випадку можуть набути прав учасника (засновника) лише через 6 місяців.

Крім того, обов’язок внесення до статуту змін щодо місцезнаходження є помилковим і з суто юридичних причин, оскільки суперечить розподілу повноважень між органами товариства. Дійсно, внесення змін до статуту належить до повноважень вищого органу (зборів), в той час як визначення дійсного місцезнаходження належить до повноважень виконавчого органу, бо саме виконавчий орган приймає рішення щодо придбання об’єкту нерухомості, укладення договору оренди приміщення, де розташовуються органи юридичної особи. Відтак за чинним законодавством вищий орган змушений просто «проштамповувати» прийняте (і виконане) виконавчим органом рішення. Ця ситуація є вочевидь абсолютно ненормальною.

Отже, наявною є дуже серйозна проблема, існування якої невигідно як державі, так і юридичним особам.

На вирішення зазначеної проблеми і направлений законопроект.

3. Висновки

Законопроект доцільно прийняти в другому читанні і в цілому.

Слід підкреслити, однак, що в разі прийняття законопроекту як закону слід буде прийняти також закон, яким внести зміни і до численних інших законодавчих актів, в першу чергу – до Закону України “Про господарські товариства”.