ТЕЗИ ДОПОВІДІ

на міжнародній конференції

“Перспективи розвитку фінансового лізингу. Міжнародний досвід”

(Київ, 11-12 грудня 2003 р.)

Відносини лізингу в Україні регулюються Законом України “Про лізинг”. Його було прийнято наприкінці 1997р. і з того часу він практично не змінювався, за винятком прийняття невеликої поправки, якою виключено положення про необхідність одержання  індивідуальної ліцензії Національного банку України при виконанні договорів міжнародного лізингу.

Наприкінці 2002 року народний депутат П.І.Писарчук вніс до Верховної Ради України законопроект №2591 про внесення змін до Закону України "Про лізинг". Цей законопроект 09.07.2003р. було схвалено в першому читанні, тобто прийнято за основу.

Разом з цим при обговоренні законопроекту депутатами було пред’явлено ряд претензій до законопроекту. Тому була сформована робоча група по доробці законопроекту, до якої увійшли представники державних органів та недержавних організацій: Національного банку України, Міністерства економіки України, Всеукраїнської асоціації лізингу “Укрлізинг”,  НАК “Украгролізинг” та інших лізингових компаній, Світового банку, Федерації професійних бухгалтерів та аудиторів України та Центру комерційного права (Ночвай Дмитро Миколайович). Велику допомогу в цій роботі надав запрошений Центром комерційного права доктор Стівен Гільярт, відомий спеціаліст в галузі фінансового лізингу.

Ця робота завершилась поданням Національним банком України та іншими суб’єктами законодавчої ініціативи – народними депутатами пропозицій до законопроекту, та прийняттям Комітетом ВР з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій редакції законопроекту, яку Комітет пропонує Верховній Раді для прийняття у другому читанні.

Запропонована Комітетом редакція законопроекту представляє собою фактично нову редакцію Закону України “Про лізинг”. Розглянемо основні відмінності законопроекту від чинного Закону.

Перш за все слід зазначити, що найбільш серйозні претензії до законопроекту, що висувались при прийнятті його в першому читанні, стосувались його невідповідності новому Цивільному кодексу України та Господарському кодексу України. Невідповідність, дійсно, мала місце, оскільки законопроект було подано ще до того, як ці кодекси були прийняті Верховною Радою. Задача приведення Закону України “Про лізинг” у відповідність до цих кодексів ускладнювалась тим, що відповідні розділи кодексів (ст.ст.806, 807, 808, 809 ЦК та ст.292 ГК) не узгоджені між собою. При цьому в ЦК України термін “фінансовий лізинг” не вживається, але зазначено, що особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом; у ГК України зазначено, що лізинг може бути двох видів – фінансовий чи оперативний, однак не вказано, в чому саме полягає відмінність. Тому вихід було знайдено у тому, що відносини оперативного чи “звичайного” лізингу достатньо врегульовані кодексами, відтак спеціальний закон може і повинен обмежуватись регулюванням відносин тільки одного виду лізингу - фінансового лізингу. Відповідно було змінено назву Закону та вилучено всі норми, що не стосуються фінансового лізингу. В результаті текст запропонованої Комітетом редакції Закону “Про фінансовий лізинг” став в півтори рази меншим за текст чинного Закону.

Інші особливості запропонованої Комітетом редакції Закону.

1.   Визначення поняття. Відсутність прив'язки строку лізингу до амортизації предмету лізингу.

2.   Законодавство про фінансовий лізинг – визначає цей закон як спеціальний.

3.   Предмет лізингу.

4.   Виключені положення про обмеження передачі в лізинг державного майна.

5.   Суб’єкти лізингу.

6.   Додано ст.5 про сублізинг.

7.   Зменшено кількість істотних умов договору від 10 до трьох умов.

8.   Способи захисту лізингодавця та лізингоодержувача, приведення у відповідність до ЦК. Визначено випадки і підстави відмови від договору фінансового лізингу.

9.   Спеціальний спосіб захисту лізингодавця: повернення предмету лізингу в безспірному порядку, негайне виконання виконавчого напису нотаріуса. Спосіб захисту лізингоодержувача.

10. Виключення положення про визнання недійсними незареєстрованих договорів.

Виключені норми, що нічого не регулюють – про форми лізингу, про бухгалтерський облік та звітність, сплату мита, податку на додану вартість та акцизного збору тощо.