25 листопада 2003 року відбулося засідання Комітету ВРУ з питань економічної політики, власності та інвестицій, на якому розглядався проект Закону “Про внесення змін до закону України “Про лізинг” (№2591) для його розгляду у ІІ читанні. Комітет прийняв рішення рекомендувати законопроект для його прийняття у ІІ читанні.

Законопроект був внесений депутатом Петром Писарчуком. Після прийняття його у І читанні була створена робоча група для його доопрацювання. ЦКП взяв найактивнішу участь у доопрацюванні законопроекту як у складі робочої групи, так і поза межами її діяльності. Всі пропозиції ЦКП були внесені до проекту закону і враховані комітетом.

Пропозиції ЦКП ґрунтуються на рекомендаціях залученого експерта Стівена Гільярта, а також спрямовані на узгодження законопроекту з вимогами міжнародної конвенції “Про міжнародний фінансовий лізинг”. Зокрема, за наслідками роботи суттєво удосконалено термінологію закону, зменшено кількість суттєвих умов договору від 10 до трьох умов, що дозволить сторонам бути більш вільними у визначенні прав та обов’язків. Також суттєво удосконалено порядок відмови від договору лізингу, наслідки відмови та порядок переходу права власності.

У своєму виступі Петро Писарчук так охарактеризував відповідний законопроект. “До Комітету надійшли пропозиції від суб’єктів законодавчої ініціативи – Національного банку України та народних депутатів Царьова, Горбаля, Безпалого. Всього надійшло 96 пропозицій.

Доопрацювання законопроекту відбувалося в напрямку врахування досвіду укладення лізингових угод суб’єктами лізингових відносини в Україні, судової практики, а також у напрямку узгодження законопроекту з положеннями нового Цивільного кодексу України і Міжнародної конвенції з фінансового лізингу.

З метою усунення подвійного правого регулювання з тексту законопроекту були вилучені положення про оперативний лізинг, оскільки ці питання  в повній мірі врегульовані положеннями нового Цивільного кодексу України,  відповідають визначенню “найом (оренда)” і не потребують спеціального регулювання.

Таким чином, у законопроекті залишено лише норми, які встановлюють особливості правового регулювання фінансового лізингу, як це передбачено Цивільним кодексом України.

Крім того, з тексту законопроекту вилучено норми щодо фінансового лізингу, які вже містяться у Цивільному кодексі і є загальними для усіх видів лізингу.  Залишити їх – означало б створювати подвійне правове регулювання і колізії у законодавстві.

Також, враховуючи судову практику, у законопроекті суттєво скорочено перелік істотних умов договору фінансового лізингу. Залишено лише ті, які відрізняють договір лізингу від інших договорів і без яких такий договір не може вважатися договором лізингу.

Таким чином, законопроект визначає істотними умовами договору фінансового лізингу лише 1) умови про предмет договору, 2) про строк, на який передається право володіння і користування предметом лізингу, а також 3) лізингові платежі. Саме ці три умови є необхідними для визначення конкретного договору як договору фінансового лізингу.

Звичайно, при укладанні договорів сторони не будуть обмежуватись тільки цими умовами і включатимуть до договору багато інших положень, але тільки за відсутності цих двох умов договір може визнаватися у судовому порядку неукладеним. У всіх інших випадках Цивільний кодекс встановлює повне регулювання відносин для нормального виконання договору і такий договір не може бути визнаний неукладеним.

Зазначу, що пропозиції обговорювалися громадськістю і були підтримані.”