Матеріали для обговорення

Відповіді

на проблемні запитання, що виникають у господарських судів під час вирішення корпоративних спорів

1. Визначення корпоративних спорів

1.1. Чи підлягають розгляду господарськими судами справи з корпоративних відносин у спорах між суб'єктами господарювання, які не є господарськими товариствами (виробничі кооперативи, приватні підприємства, колективні підприємства, об'єднання підприємств)?

Відповідно до ч.1 ст.167 ГК корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що визначають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частини прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Отже, учасниками корпоративних відносин є насамперед ті суб’єкти господарювання, у статутному фонді (майні) яких є частики осіб (фізичних, юридичних, держави) як учасників такого об’єднання. А оскільки наведена дефініція корпоративних прав передбачає, що вони визначають правомочності їх суб’єктів на отримання частини прибутку товариства (дивідендів), про корпоративні права можна вести річ лише стосовно прав учасників підприємницьких товариств, бо тільки вони можуть отримувати прибутки. Ними є господарські товариства і виробничі кооперативи як підприємницькі товариства. Тому не слід вважати спорами з корпоративних відносин спори між тими суб’єктами господарювання, які не мають у своєму статутному фонді (складеному капіталі) часток їх учасників а також тих організацій,  (унітарні підприємства, приватні підприємства (крім випадків, якщо вони створені кількома юридичними особами), колективні підприємства, об’єднання підприємств).

1.2. Чи належать до корпоративних спори, пов'язані з управлінням активами інститутів спільного інвестування  (інвестиційними фондами) та недержавних пенсійних фондів?

Згідно Закону України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” корпоративні інвестиційні фонди створюються у організаційно-правовій формі акціонерного товариства. Тому відносини стосовно корпоративних прав власників акцій корпоративних інвестиційних фондів належать до корпоративних відносин, а спори, що з них виникають, є корпоративними та підлягають розгляду у господарських судах.

Оскільки діяльність, пов'язана з управлінням активами корпоративних інвестиційних фондів та недержавних пенсійних фондів, провадиться компаніями з управління активами на підставі договорів, укладених з вказаними фондами, спори, що виникають з такого управління, до корпоративних не належать, а є договірними. Щодо недержавних пенсійних фондів слід також зазначити, що відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003р. недержавні пенсійні фонди є непідприємницькими організаціями, тому будь-які спори за їх участю не можна вважати корпоративними.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою. Отже, відносини щодо участі в пайовому інвестиційному фонді не можна вважати корпоративними.

1.3. Чи належить до корпоративних спорів спір про визнання недійсними рішень загальних зборів за позовом особи, яка не є учасником (акціонером) господарського товариства?

(За яких умов спір про визнання недійсним рішення загальних зборів господарського товариства належить до спорів, що виникають з корпоративних відносин?)

Такі спори не можна вважати корпоративними, оскільки особи, права яких захищаються, не є носіями корпоративних прав і не перебувають з відповідачем у корпоративних відносинах. Позивачі у таких випадках захищають свої договірні, спадкові права, право власності та інші права, що не є корпоративними. Тому спори про оскарження рішень загальних зборів особами, які не є учасниками (акціонерами) господарських (або інших підприємницьких товариств), не можна вважати корпоративними спорами,

Якщо рішення органу корпорації оскаржує хоча й учасник, тобто особа, яка має корпоративні права, але, будучи членом виконавчого органу  корпорації, вона не згодна з рішенням про зміщення її з посади, то такий спір також не є таким, що виникає з корпоративних відносин, визначених у ст.167 ГК. 

1.4. Чи належать до корпоративних спори за позовами учасників (акціонерів) товариств про визнання недійсними правочинів, укладених господарським товариством?

Для обговорення пропонуються дві позиції:

1. Позови про визнання недійсними правочинів, в тому числі:

спори  про визнання недійсними правочинів, укладених товариством,

спори про визнання недійсним правочину, укладеного керівником АТ за відсутність рішення (згоди) наглядової ради, яке відповідно до статуту є обов'язковим для укладення  правочину,

не охоплюються поняттям корпоративних прав, наданих у ст.167 ГК та, відповідно, корпоративних відносин, а тому, залежно від складу сторін, розглядаються загальними або господарськими судами.

2. Оскільки підставою вимог про визнання недійсними правочинів у таких спорах є посилання на порушення корпоративних прав позивачів як учасників (акціонерів) господарських товариств або на перевищення керівником його визначеної статутом компетенції (тобто, відносини з приводу формування волі господарського товариства), то

- спори за позовом учасників (акціонерів) господарських товариств про визнання недійсними угод, укладених товариством, умови яких, на думку позивача, є завідомо невигідними і позбавляють товариства можливості отримання додаткових прибутків;

- спори про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна господарського товариства, укладених на підставі рішень загальних зборів акціонерних товариств, якщо позивач є учасником (акціонером) господарського товариства;

- спори про визнання недійсними договорів, укладених керівником господарського товариства без погодження з загальними зборами (наглядовою радою), яке відповідно до статуту є обов’язковим для укладання такої угоди та інші подібні спори

є такими, що виникають з корпоративних відносин і підлягають розгляду господарськими судами незалежно від складу сторін спору.

1. 5. До корпоративних спорів належать:

спори щодо припинення юридичної особи – господарського товариства (скасування державної реєстрації);

будь-який спір стосовно визнання недійсними  установчих документів або їх окремих положень;

спори, пов'язані з захистом права акціонера бути обраним до спостережної ради акціонерного товариства;

спори щодо зловживання правом у корпоративних правовідносинах.

1.6. Чи належать до корпоративних спорів спори, пов’язані з правочинами щодо акцій або передачею корпоративних прав?

Пропонуються для обговорення дві позиції:

1. У випадках, коли корпоративні права є об’єктами права, а отже йдеться про укладення з ними правочинів, вони дорівнюються до звичайних речей. Так само, як продаються будь-які речі і цінні папери, так відчужуються і акції, і корпоративні права учасників інших господарських товариств. В цьому разі складаються  традиційно цивільні правовідносини.

Відтак,  господарський суд при визначенні підвідомчості спору повинен розрізняти спір про право на цінний папір та спір про право з цінного паперу, або якщо брати ширше – спір про корпоративні права як об’єкт і як зміст корпоративних правовідносин.

Тому, не можуть вважатися спорами, які випливають з порушення корпоративних прав, такі:

- про переведення прав покупця акцій закритого акціонерного товариства на позивача;

 - про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій ЗАТ з підстав порушення переважного права;

- про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій;

- спори покупця акцій з продавцем акцій щодо виконання умов договору про придбання акцій, якщо згідно умов договору покупець на момент пред'явлення позову ще не набув права власності на акції та не було внесено зміни до системи реєстру власників іменних цінних паперів.

2. Корпоративними спорами, які підлягають розгляду господарськими судами, є спори, що виникають з приводу суб’єктивних корпоративних прав (майнових та організаційних). Беручи до уваги те, що шляхом обігу акцій відбувається перехід корпоративних прав щодо акціонерного товариства, тобто відбувається зміна носія корпоративних прав, до корпоративних спорів, серед інших, належать також спори:

а) про переведення прав покупця акцій закритого акціонерного товариства на позивача – акціонера цього товариства або акціонерного товариства;

б) про визнання недійсним договору  купівлі-продажу акцій, в т.ч. з підстав порушення переважного права акціонерів на придбання акцій,

в) спір, в якому об’єднано вимоги про визнання недійсним наказу ФДМУ (або його регіонального відділення) про визначення способу продажу належних державі акцій ВАТ та про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій, який укладено на підставі оспорюваного наказу;

1.7. Чи належить до корпоративних спорів спір про визнання права власності на акції?

Оскільки від вирішення питання щодо визнання права власності на акції залежить наявність у особи статусу суб'єкта корпоративних прав, а значить можливість її участі у корпоративних правовідносинах, спори щодо визнання права власності на акції належать до корпоративних.

1.8. Чи належить до корпоративних спорів спір, пов'язаний з оскарженням неправомірних дій реєстратора щодо внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів та спонукання реєстратора внести відповідні зміни до реєстру?

Для обговорення пропонуються дві позиції:

1.  Реєстратор не вступає до правовідносин з учасниками, а перебуває у правовідносинах з самим товариством, з яким укладає договір на надання відповідних послуг. Отже, правовідносини з участю реєстратора є договірними відносинами, які впливають на корпоративні права учасників.

Тому слід виходити з того, що якщо спір виникає навколо здійснення корпоративних прав, порушення яких сталося внаслідок певних неправомірних дій реєстратора, то власник акцій повинен заявляти позов до товариства, оскільки саме на товаристві лежить відповідальність за скликання зборів та ведення інших справ щодо реалізації корпоративних прав. Так як товариство не забезпечило механізму належної реалізації корпоративних прав, позов повинен бути спрямований проти нього. Відповідно, сторонами по справі повинні бути учасник і товариство, а реєстратор залучається як третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Такий є корпоративним і підлягає розгляду господарськими судами незалежно від складу сторін спору.

Якщо неправомірні дії реєстратора виявило акціонерне товариство, то позов, який виникає між акціонерним товариством та реєстратором на підставі цих порушень, є звичайним договірним спором. Але оскільки і акціонерне товариство і реєстратор є юридичними особами, такий спір підвідомчий господарським судам.

2. Спори про оскарження неправомірних дій реєстратора щодо внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів та про спонукання реєстратора внести відповідні зміни до реєстру є корпоративними, оскільки лише за умови реєстрації власника у системі реєстру власників іменних цінних паперів можлива реалізація прав, що посвідчуються акціями. Кількість голосів акціонера на загальних зборах, розмір його частки у статутному фонді та ін. визначається, виходячи з кількості акцій, що зареєстровані за власником у системі реєстру.

2. Набуття, припинення та передача корпоративних прав.

2.1. Чи є рішення товариства про прийняття до нього правонаступника обов'язковою умовою для набуття статусу учасника товариства чи слід виходити з того, що  спадкоємець автоматично набуває статусу учасника, якщо не прийнято рішення про відмову у прийнятті його до товариства?

У випадку, коли у статуті товариства передбачено прийняття нового учасника за згодою товариства, то рішення товариства є обов’язковою умовою вступу правонаступника, навіть якщо він і отримав свідоцтво про право на спадщину. Для набуття статусу учасника товариства необхідним є настання складного юридичного складу, а саме згоди товариства та реєстрації змін до статуту товариства.

Свідоцтво про право на спадщину посвідчує тільки право на набуття корпоративних прав.

2.2. Якою повинна бути згода учасників на прийняття нового учасника: рішення загальних зборів товариства чи достатньо одержати письмову згоду кожного з учасників товариства?

Згода учасників товариства повинна бути виражена у формі рішення загальних зборів. Процедура опитування не застосовується як юридична форма вираження та підтвердження правовстановлюючого факту у корпоративних відносинах.

2.3. Чи правильно господарські суди відмовляють у задоволенні позовів про введення до складу співзасновників, мотивуючи, що такого способу захисту прав законом не передбачено?

Господарські суди неправильно відмовляють у задоволенні позову про введення до складу учасників, оскільки в законі не міститься вичерпного переліку способів захисту порушеного права. Оскільки відмова у скликанні зборів для дачі згоди на включення до складу засновників, не включення цього питання до порядку денного та інші способи саботажу вирішення цього питання, порушують суб’єктивне право власника корпоративного права реалізовувати свої права (адже це можливо тільки через публічну ідентифікацію), то саме такий позов є способом його захисту.

2.4. Законодавством якої країни (за місцем реєстрації господарського товариства чи за місцем проживання іноземного громадянина) визначається здатність іноземного громадянина набувати статусу учасника господарського товариства?

Здатність іноземного громадянина набувати статусу учасника товариства визначається особистим законом цього громадянина. В Україні особистий закон фізичної особи визначається за його громадянством ( ст. 16 Закону України "Про міжнародне приватне право". Зміст корпоративних прав та їх правореалізаційний обсяг визначається за правом країни, до якої належить юридична особа. В Україні – це місце реєстрації юридичної особи.

2.5. Чи можуть бути корпоративні права об'єктами купівлі-продажу?

Для обговорення пропонуються дві позиції.

1. Корпоративні права, які є особливим видом майнових прав, відносяться до об’єктів цивільного обороту, мають вартісну оцінку і повинні обертатися нарівні з іншим майном.

2. Договір купівлі продажу передбачає перехід права власності на майно, що продається. Право власності є речовим правом.  Тому корпоративні права можуть бути об'єктом купівлі-продажу лише у випадку втілення їх у акції. Акція як цінний папір є різновидом речей і тому на неї поширюється право власності. Корпоративні права, не втілені у річ, об'єктами купівлі-продажу не можуть бути. Обіг корпоративних прав, не втілених у акції, відбувається шляхом уступки права з урахуванням норм ЦК України, ГК України , Закону України "Про господарські товариства" та інших законів а також установчих документів.

2.6. Чи поширюється переважне право на придбання акцій ЗАТ, встановлене ч. 3 ст. 81 ГК України, на відчуження акцій у порядку звернення стягнення, реалізації заставлених акцій, за договором дарування або іншим способом?

Для обговорення пропонуються дві позиції:

1. Переважне право на придбання акцій ЗАТ, встановлене ч. 3 ст. 81 ГК України, поширюється на вказані випадки відчуження акцій. При цьому необхідно забезпечити належну оцінку вартості акцій.

2. Частина 3 ст. 81 ГК України передбачає право переважної купівлі акцій, що продаються іншими учасниками. Виходячи з цього, переважне право поширюється лише на продаж акцій, а не на інші випадки їх відчуження. При примусовій реалізації акцій їх продавцем виступає не акціонер, а уповноважений державний орган (посадова особа). Порядок такої реалізації регулюється не нормами Цивільного  та Господарського кодексів, а нормами Закону України "Про виконавче провадження".

2.7. Чи є належним способом захисту переважного права акціонерів закритого акціонерного товариства на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами, звернення до господарського суду з позовом на підставі ч. 4 ст. 362 ЦК України про переведення на нього прав і обов'язків покупця за договором купівлі-продажу акцій цього товариства?

Оскільки законодавством про цінні папери та корпоративним законодавством наслідки порушення переважного права на придбання акцій не врегульовано, до цих відносин можна за аналогією застосувати норми ч. 4 ст. 362 ЦК України.

2.8. Чи може бути звернено стягнення боргу на корпоративні права та якими документами може бути підтверджена їх вартість?

Корпоративні права, як складний об’єкт цивільних прав, який включає низку як управлінських, так і майнових прав, має вартісну оцінку і є різновидом майна, що обертається в товарному обороті. Окремі корпоративні права, які складають зміст корпоративного права як єдиного нероздільного об’єкту, окремо не відчужуються. Право участі у товаристві є невіддільним від корпоративних прав і не може окремо передаватися  іншій особі ( ст. 100 ЦК).

Стягнення може звертатись на акції або на частку майна господарського товариства, що належить сплаті учаснику при виході з товариства.

Оцінка корпоративних прав проводиться на підставі закону „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність”.

2.9. Чи потребує нотаріального посвідчення договір дарування або безоплатної передачі акцій між фізичними особами?

Договір дарування майнового права вчиняється у письмовій формі (ст. 719 ЦК). Законодавством прямо не передбачена обов’язкова нотаріальна форма договору дарування майнових (корпоративних) прав. Для набуття права учасника товариства і реєстрації цих змін у статуті достатньо нотаріального посвідчення одностороннього правочину, а саме заяви про вихід.

2.10. Якою є правова природа заяви про вихід зі складу учасників господарського товариства?

Подання заяви про вихід з господарського товариства є односторонньою дією, спрямованою на припинення корпоративних правовідносини. Тобто, заява про вихід з товариства є одностороннім правочином. Такий правочин є дійсним з моменту його вчинення, і його дійсність не залежить ні від згоди товариства, ні від реєстрації змін до установчих документів товариства.

2.11. З якої дати учасник господарського товариства вважається таким, що вийшов з товариства?

Датою виходу учасника із господарського товариства є дата внесення змін до статуту товариства. Факт прийняття рішення, дата підписання протоколу рішень загальних зборів про виключення учасника з товариства є лише окремими юридичними фактами, які є необхідними і тільки в своїй сукупності достатніми для настання певних юридичних наслідків. Подання заяви про вихід як односторонній правочин не створює ніяких зобов’язань для іншої сторони (внести зміни до установчих документів, виплатити вартість частки тощо).

2.12.Чи може бути виключений учасник товариства, який  з будь-яких причин не зміг підписати статут новоствореного ТОВ при перетворенні акціонерного товариства у товариство з обмеженою відповідальністю?

Такої підстави виключення зі складу учасників господарського товариства законодавством не передбачено.

2.13.Чи належить до компетенції господарського суду винесення рішення про виключення учасника з господарського товариства у зв'язку з невиконанням ним статутних обов'язків (ст. 59, 61, 64 Закону України "Про господарські товариства"), чи суд вправі лише перевіряти законність і обґрунтованість прийняття рішення загальними зборами рішення про виключення учасника з товариства?

Господарський суд не вправі виносити рішення про виключення учасника з господарського товариства у зв’язку із його невиконанням статутних обов’язків, оскільки це тягне за собою припинення корпоративних прав учасника. Прийняття такого рішення є компетенцією учасників товариства. Суд вправі лише перевіряти обґрунтованість та законність прийняття рішення загальними зборами про виключення учасника у разі подання останнім позову про визнання недійсним цього рішення.

2.14. Чи може бути застосована за аналогією норма ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" щодо строку та порядку виплати вартості частки у випадках виділення успадкованої частки у статуті ТОВ, якщо спадкоємець відмовився або йому було відмовлено у вступі до ТОВ?

Норма ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" щодо строку та порядку виплати вартості частки може бути застосована за аналогією у випадках виділення успадкованої частки у статуті ТОВ, якщо спадкоємець відмовився або йому було відмовлено у вступі до ТОВ.

2.15. Чи правомірне положення статуту сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю, яким передбачено інший ніж у ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" порядок розрахунку з учасником, який виходить з товариства? Зокрема, про те, що учасник, який виходить з товариства одержує свій вклад в натуральній формі і лише за згодою товариства – в грошовій.

Обравши організаційно - правову форму ТОВ засновники себе підпорядкували імперативним нормам Закону України "Про господарські товариства", а діяльність цього товариства у сфері сільського господарства значення не має. Стаття 54 Закону „Про господарські товариства” передбачає такий порядок розрахунку з учасником, що виходить з товариства: виплачується вартість частки (йдеться про грошовий еквівалент), а на вимогу учасника та за згодою товариства –  в натуральній формі. Отже, вказане положення статуту є неправомірним.

2.16. При розгляді спору про виплату учаснику товариства, який виявив бажання вийти з товариства, вартості частини майна товариства виникають питання:

виходячи з якої вартості (балансової, ринкової, встановленої експертним шляхом) слід визначати вартість частки майна товариства для виплати учаснику, що виходить, а також на який момент (на час виходу з товариства, після затвердження звіту за рік або на час розгляду спору в суді) вона повинна визначатись?

яким документом повинна підтверджуватись вартість майна товариства?

чи повинна при визначенні вартості майна товариства враховуватись дебіторська заборгованість?

чи повинен позивач підтвердити повне внесення вкладу учасника товариства?

Вартість корпоративного права, яке належить учаснику ТОВ слід визначати експертним шляхом, а це і буде ринкова вартість. Тому при визначенні вартості враховується і дебіторська заборгованість товариства. Позивач не повинен підтверджувати внесення  свого вкладу, якщо саме цей факт не оспорюється. Таке внесення презюмується, оскільки особа є учасником товариства. Внесення уачсником свого вкладу повинно бути відображено в балансі товариства.

2.17. Чи підлягають задоволенню вимоги учасників, що вийшли з господарського товариства, про призначення судом експертизи з оцінки майна товариства для визначення вартості частини майна, що їм належить при виході з товариства?

Такі вимоги підлягають задоволенню.

2.18. Чи є обов'язковим проведення оцінки майна, вартість якого виплачується при виході з господарського товариства, суб'єктом оціночної діяльності у разі виходу учасника, який є державною установою? Чи повинен суд вимагати надання доказів, що підтверджують здійснення такої оцінки майна?

Відповідно до ст.7 Закону "Про професійну оціночну діяльність" така оцінка є обов'язковою.

3. Захист корпоративних прав

3.1. Чи можна вважати порушеними корпоративні права позивача рішеннями керівних органів господарського товариства, прийнятими до набуття позивачем акцій або вступу до господарського товариства?

Оскільки особа набуває корпоративних справ з моменту вступу до господарського товариства  або придбання акцій, то на дату прийнятих до цього рішень, в тому числі і оспорюваного рішення, вона не була суб'єктом корпоративних прав. Тому підстави для визнання її прав порушеними рішеннями органів товариства, прийнятими до придбання нею акцій або вступу до товариства відсутні.

3.2. Чи може бути предметом судового розгляду право акціонера бути обраним до спостережної ради акціонерного товариства?

Право акціонера бути обраним до складу наглядової ради акціонерного товариства випливає із встановленої статтею 46 Закону України «Про господарські товариства» вимоги щодо створення наглядової ради виключно з числа акціонерів. Реалізація акціонером зазначеного права можлива тільки за наявності певних умов:

  по-перше, акціонер повинен відповідати вимогам, що ставляться до посадової особи, адже члени наглядової ради відповідно до статті 23 Закону України є посадовими особами товариства;

  по-друге, кандидатура акціонера має бути запропонована до голосування на загальних зборах у порядку, передбаченому внутрішніми документами товариства;

  по-третє, за кандидатуру акціонера має бути віддано більше половини голосів акціонерів, які беруть участь у загальних зборах акціонерів (обрання членів наглядової ради відповідно до частини 159 Цивільного кодексу України є виключною компетенцією загальних зборів акціонерів).    

  Тобто акціонер може бути обраний до наглядової ради товариства виключно за рішенням загальних зборів акціонерів. Обрання членів наглядової ради за рішенням суду не допускається.

  З урахуванням цього право акціонера бути обраним до наглядової ради акціонерного товариства не може бути предметом судового розгляду, а позов акціонера про захист його права бути обраним до наглядової ради акціонерного товариства у разі задоволення не зможе бути виконаний. Акціонер може звернутись до господарського суду з позовом щодо оскарження акціонером безпідставної відмови виконавчого органу внести його кандидатуру на голосування для обрання у члени наглядової ради; про визнання недійсними внутрішніх документів, якими встановлено такі вимоги до кандидатів у членів наглядової ради, які унеможливлюють обрання цього акціонера до складу ради; іншими позовами.

3.3. Чи можливо оскаржувати у господарському суді бездіяльність керівних органів господарських товариств?

Господарським процесуальним законодавством не передбачено можливості звернення до господарського суду із скаргою на дії або бездіяльність керівного органу господарського товариства. Натомість, особа, чиї права порушені бездіяльністю органу управління юридичної особи, може звернутися до господарського суду з позовом до юридичної особи, вимагаючи у судовому порядку зобов’язати цю особу вчинити певні дії.

3.4. Який спосіб захисту порушених корпоративних прав повинен обрати учасник господарського товариства, якщо керівником товариства самостійно укладено угоду про відчуження майна товариства, а згідно статуту рішення про таке відчуження майна повинно прийматись загальними зборами?

Для обговорення пропонуються такі позиції.

1. Належним способом захисту у такому випадку є звернення до суду з позовом про визнання недійсною такої угоди.

2. Оскільки учасник (акціонер) господарського товариства не є стороною договору, він може звернутись з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння. Але з огляду на те, що учасник (акціонер) господарського товариства не є власником майна, що було предметом відчуження, такий позов не підлягає задоволенню.

3. Оскільки у такому випадку відсутнє порушення (оспорення) права чи охоронюваного законом інтересу, учасник (акціонер) не має права оспорювати укладену товариством угоду.

 4. Управління господарським товариством

4.1. Яка норма визначає виключну компетенцію загальних зборів акціонерів: ст. 159 ЦК України чи ст. 41 Закону України "Про господарські товариства"?

При вирішенні спорів господарським судам слід виходити з того, що перелік повноважень, що належать до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, встановлено статтею 159 Цивільного кодексу та статтею 41 Закону України «Про господарські товариства». Повноваження, що належать до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, також визначаються іншими статтями Цивільного кодексу (наприклад, ст. 107, 109, 111) та іншими законами України («Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», «Про холдингові компанії в Україні» тощо) .

4.2. Згідно ч. 2 ст. 159 ЦК України зміна розміру статутного капіталу належить до виключної компетенції загальних зборів. А відповідно до ч. 4 ст. 38 Закону України "Про господарські товариства" (в реакції до 27.04.2007 р.) збільшення статутного фонду акціонерного товариства не більш як на 1/3  статутного фонду могло бути здійснено за рішенням правління акціонерного товариства за умови, що таке передбачено статутом. Якою правовою нормою слід керуватись господарським судам?

Відповідно до частини 2 статті 156 Цивільного кодексу України до виключної компетенції загальних зборів належить повноваження щодо «внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу».

Положення частини 2 статті 159 ЦК кореспондується з частиною 1 статті 156 ЦК, якою передбачено, що акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів збільшити статутний капітал шляхом збільшення номінальної вартості або додаткового випуску акцій.

Законом України «Про господарські товариства» (у редакції до 27 квітня 2007 року) прийняття рішення про збільшення/зменшення статутного капіталу не віднесено до виключної компетенції загальних зборів, тобто це повноваження може бути передане іншим органам товариства. Більше того, частиною 4 статті 38 Закону передбачено, що збільшення статутного фонду не більш як на 1/3 може бути здійснено за рішенням правління за умови, що таке передбачено статутом. Однак, з моменту набуття чинності ЦК відповідні норми Закону та положення статутів не можуть застосовуватися, оскільки суперечать нормам ЦК. Зазначена колізія усунена з 27 квітня 2007 року шляхом внесення відповідних змін до Закону України «Про господарські товариства» та усунення суперечностей між положеннями цього Закону та ЦК.

Таким чином, при вирішенні спорів господарським судам слід виходити з того, що прийняття виконавчим органом акціонерного товариства (у період між 01.01.2004р. та 27.04.2007р.) рішення про збільшення статутного капіталу не більш як на 1/3 на підставі статуту товариства, є порушенням статей 156, 159 Цивільного кодексу України, а відповідне положення статуту є незаконним і не повинно застосовуватися.

4.3. Якими нормами слід керуватись при визначенні питань, рішення з яких приймається кваліфікаційною більшістю голосів, ст. 42 Закону України "Про господарські товариства" чи ч. 4 ст. 159 ЦК України? До 27.04.007 р. вказаними статтями встановлювались різні переліки таких питань.

Згідно з частиною 4 статті 159 ЦК рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю не менш як у ¾ голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, щодо таких двох питань:

·   Внесення змін до статуту товариства;

·   Ліквідація товариства.

У згаданій статті ЦК законодавець чітко визначив, що з інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах. Отже, положення пунктів «б» та «в» статті 42 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції до 27 квітня 2007 року), які передбачають ухвалення більшістю у ¾ голосів рішень з таких питань, як припинення діяльності товариства, а також створення та припинення діяльності дочірніх підприємств, філій та представництв, не застосовуються як такі, що суперечать нормам ЦК.

Після внесення змін до Закону (27 квітня 2007 року) відповідно до статті 42 Закону більшістю у ¾ голосів повинні прийматися рішення з двох питань:

·   Зміна статуту товариства;

·   Прийняття рішення про припинення діяльності товариства.

Слід звернути увагу на те, що внесеними змінами законодавець не повністю усунув існуючу колізію, оскільки поняття «припинення діяльності товариства», вжите у Законі, є ширшим і принципово іншим, ніж поняття «ліквідація товариства», вжите у ЦК. Тобто, стаття 42 Закону «Про господарські товариства» потребує додаткових змін з метою приведення її у відповідність до статті 159 Цивільного кодексу.

В умовах існуючої колізії господарським судам слід керуватися частиною 4 статті 159 Цивільного кодексу, відповідно до якої рішення загальних зборів приймається кваліфікованою більшістю у ¾ голосів виключно з питань щодо внесення змін до статуту та ліквідації товариства, а з усіх інших питань рішення загальних зборів приймається простою більшістю голосів акціонерів (½), які беруть участь у зборах.

Визнання рішень загальних зборів недійсними

4.4. Які порушення порядку скликання і проведення загальних зборів є підставою для визнання недійсними прийнятих на цих зборах рішень?

Серед підстав для визнання недійсним акта у судовому порядку є невідповідність цього акта вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

До порушень, що тягнуть за собою недійсність рішення органу акціонерного товариства, можна віднести наступні:

·   Ухвалення рішення з питання, що не належить до компетенції органу.

Наприклад, вирішення виконавчим органом  питання, що належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерів або наглядової ради.

·   Ухвалення рішення за відсутності кворуму, необхідного для проведення голосування.

Наприклад, проведення загальних зборів, у яких беруть участь акціонери, які мають менше ніж 60% голосів (як цього вимагає стаття 41 Закону «Про господарські товариства»), або проведення засідання наглядової ради, у якому беруть участь менше членів, ніж передбачено статутом товариства для визнання засідання наглядової  ради правомочним.

·   Ухвалення рішення недостатньою кількістю голосів.

Наприклад, прийняття рішення про внесення змін до статуту простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у загальних зборах, у той час як ЦК вимагає для прийняття такого рішення більшості у ¾ голосів.

·   Відсутність протоколу або його неналежне оформлення.

Наприклад, підписання протоколу загальних зборів акціонерів не головою і секретарем зборів (як цього вимагає стаття 41 Закону «Про господарські товариства»), а головою правління, підпис якого засвідчено печаткою товариства.

Названі порушення, на наш погляд, є безумовною підставою для визнання недійсними рішення органу акціонерного товариства.

4.5. Чи є підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів закритого акціонерного товариства порушення встановленого законом та статутом порядку проведення зборів, відсутність реєстрації акціонерів, які прибули на збори в разі, якщо із протоколу загальних зборів вбачається, що у загальних зборах приймали участь усі акціонери?

Відповідно до статті 41 Закону України «Про господарські товариства» акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Реєстрація акціонерів (їх представників), які прибули для участі у загальних зборах, здійснюється згідно з реєстром акціонерів у день проведення загальних зборів виконавчим органом акціонерного товариства або реєстратором на підставі укладеного з ним договору. Цей реєстр підписується головою та секретарем зборів.

Згідно із Законом загальні збори визнаються правомочним, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як 60 відсотків голосів. Факт участі акціонера у загальних зборах та правомочність загальних зборів щодо прийняття рішень визначається перед початком зборів на підставі реєстру, що містить дані реєстрації акціонерів (їх представників), які беруть участь у зборах. Тобто, за відсутності даних щодо проведення реєстрації акціонерів неможливо встановити, скільки акціонерів беруть участь у загальних зборах та яка кількість голосів їм належить. У такому випадку рішення загальних зборів повинні визнаватися недійсними.

У виняткових випадках за відсутності реєстрації акціонерів суд може залишити в силі оскаржуване рішення загальних зборів, зокрема, у разі, якщо із протоколу загальних зборів вбачається, що у зборах брали участь усі акціонери, які володіють 100% голосів. Наприклад, якщо в акціонерному товаристві налічується лише два акціонери, які брали участь у загальних зборах та підписали протокол як голова та секретар зборів.

4.6. Чи є порушенням прав учасника (акціонера) товариства, повідомлення про проведення загальних зборів простим, а не рекомендованим листом?

Відповідно до частини 1 статті 43 Закону України «Про господарські товариства» акціонери повідомляються про проведення загальних зборів акціонерів персонально передбаченим статутом способом.

У разі, якщо статутом товариства передбачено, що акціонери повідомляються персонально рекомендованим листом, то інформування акціонера шляхом надіслання йому простого листа слід розцінювати як порушення вимог статуту щодо порядку повідомлення акціонерів. Таке порушення може стати підставою для притягнення до відповідальності особи (осіб), яка відповідає за здійснення персонального  повідомлення акціонерів належним способом.

У той же час, не можна вважати порушеним право акціонера на інформацію, якщо акціонер отримав від акціонерного товариства не рекомендованого, а простого листа з повідомленням про проведення загальних зборів акціонерів. Таке порушення порядку повідомлення акціонерів не повинно бути підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів.

4.7. Чи підлягає задоволенню позов учасника господарського товариства про визнання недійсними рішень загальних зборів з підстав порушення порядку повідомлення учасників про скликання загальних зборів, якщо судом встановлено, що учасник був присутнім на загальних зборах?

Господарським судам при вирішенні справ у спорах про визнання недійсними рішень загальних зборів слід виходити з наступного: порушення встановлених законом та/або внутрішніми документами товариства вимог щодо порядку скликання загальних зборів може бути підставою для визнання прийнятих на загальних зборах рішень недійсними, якщо це порушення суттєво вплинуло на реалізацію акціонером своїх прав та ухвалення зборами рішень.

При встановленні факту повідомлення та/або факту участі акціонера у загальних зборах порушення порядку повідомлення не повинно бути підставою для визнання рішень загальних зборів недійсними.

Разом з тим, слід зазначити, що встановлення факту участі акціонера у загальних зборах має вирішальне значення лише при вирішенні спорів, що обґрунтовуються порушенням порядку повідомлення акціонерів (в частині строку повідомлення, порядку персонального повідомлення тощо). При недотриманні товариством інших вимог щодо скликання та проведення загальних зборів, якщо цим порушуються права акціонерів на отримання інформації (наприклад, недоведення до відома акціонерів рішення про зміни в порядку денному або ненадання акціонерам можливості ознайомитись з документами, пов’язаними з порядком денним зборів) суд не повинен виходити з того, чи брав акціонер участь у загальних зборах.

4.8. Чи має значення для вирішення спору про визнання недійсними рішень загальних зборів з підстав недотримання вимог закону під час скликання чи проведення загальних зборів кількість голосів позивача, який внаслідок вказаних порушень не зміг бути на них присутнім.?

1. Відмовляючи акціонерам, які володіють дрібними пакетами акцій, у задоволенні позовів про визнання недійсними рішення загальних зборів, господарські суди нерідко обґрунтовують відмову тим, що присутність позивача та/або його голосування не могло суттєво вплинути на результати голосування.

В ухвалі Верховного суду України від 19 вересня 2001 року (Судова палата з цивільних справ) суд зазначив, що рішення загальних зборів товариства відповідно до закону можна визнати недійсними лише за умови, що відсутність позивачів могла істотно вплинути на їх прийняття. Згодом обґрунтування цієї позиції було визнано Верховним судом помилковим (Узагальнення судової практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про господарські товариства» у частині регулювання діяльності акціонерних товариств, затвердженому Постановою Президії ВСУ від 3 березня 2004 року № 15), оскільки чинним законодавством така умова визнання недійсним рішення загальних зборів не передбачена. Слід погодитися із висловленою в Узагальненні думкою про те, що при вирішенні спору про визнання недійсним рішення загальних зборів суд може дійти висновку щодо істотності впливу відсутності позивачів на прийняття загальними зборами рішення, виходячи лише з кількості голосів, що належать позивачам, тоді як вплив на прийняття рішення не обмежується тільки участю в голосуванні.

Таким чином, кількість акцій, якими володіє позивач, який оскаржує рішення загальних зборів, не може мати для суду вирішального значення, хоча може братися судом до уваги.

4.9. Чи можливо застосувати за аналогією закону положення частини 8 статті 41 Закону України "Про господарські товариства"  до порядку скликання наглядової ради, визначення кворуму у наглядовій раді господарського товариства, якщо у статуті господарського товариства відсутні положення щодо цього?

Створення спостережної ради акціонерного товариства передбачено ст. 160 Цивільного кодексу України та ст. 46 Закону України „Про господарські товариства”. Як видно зі змісту вказаних статей, усі питання стосовно компетенції та порядку роботи наглядової ради встановлюються статутом акціонерного товариства.  Відповідно до ст. 8 Цивільного кодексу України аналогія закону застосовується до цивільних відносин, не врегульованих Цивільним кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються майнові та особисті немайнові відносини. Відносини з приводу скликання наглядової ради акціонерного товариства, визначення її правомочності та прийняття нею рішень не належать ні до майнових, ні до особистих немайнових відносин. Аналогія закону передбачає застосування актів законодавства, що регулюють подібні відносини. Однак, статус, склад та компетенція загальних зборів і наглядової ради мають відмінності, які впливають на процедуру скликання цих органів і не дозволяють вважати подібними відносини щодо скликання та визначення правомочності загальних зборів та наглядової ради. Загальні збори акціонерів є вищим органом акціонерного товариства, у роботі якого мають право брати участь усі акціонери, а наглядова рада – органом, створеним для представництва інтересів акціонерів у період між скликанням загальних зборів та регулювання і контролю діяльності виконавчого органу. Порядок скликання зборів передбачає повідомлення про скликання загальних зборів як тих акціонерів, що зареєстровані у реєстрі власників іменних цінних паперів, так і тих, які можуть придбати акції після повідомлення про загальні збори але до їх проведення. Застосовувати законодавство, що регулює скликання загальних зборів, до відносин скликання спостережної ради немає підстав.

4.10. Чи повинні визнаватись недійсними угоди, укладені керівником господарського товариства, рішення про обрання якого було пізніше визнано господарським судом недійсним?

Керуючись ч. 3 ст. 92, ст. 241 ЦК України та, враховуючи, що на момент укладення спірних угод рішення загальних зборів оскаржено не було, керівник мав правові підстави на укладення таких угод, оскільки він представляв інтереси товариства згідно статуту. Ні керівнику, ті товариству, ні контрагенту спірної угоди не було відомо, що у подальшому рішення загальних зборів про призначення керівника буде визнано недійсним. За таких обстави підстави для задоволення позову відсутні.

5. Застосування норм процесуального законодавства при вирішенні спорів, що виникають з корпоративних правовідносин.

5.1. У разі скасування Верховним Судом України рішення загального місцевого суду та апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, якому суду – загальному чи господарському  - належить розглядати корпоративний спір при новому розгляді?

Для обговорення пропонуються дві позиції:

1. Оскільки вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин віднесені законом до компетенції господарських судів, то на новий розгляд справа повинна спрямовуватись до відповідного місцевого господарського суду

2. Такий спір повинен розглядати загальний суд, оскільки провадження у справі було порушено загальним судом.

5.2. Якими судами – загальними чи господарськими – повинна розглядатись справа із корпоративного спору, яка ухвалою місцевого загального суду була залишена без розгляду, але ця ухвала була скасована?

Оскільки провадження у справі, порушеній загальним судом, ще не закінчено, вона повинна бути спрямована до загального суду, що виніс ухвалу про залишення справи без розгляду. У разі оскарження рішення загального суду, апеляційна скарга повинна подаватись до апеляційного господарського суду.

5.3. Якими судами – загальними чи господарськими – повинен здійснюватись перегляд за нововиявленими обставинами рішень місцевих загальних судів з корпоративних спорів?

Предметом розгляду справи за нововиявленим обставинами є визначення ступеня впливу нововиявлених обставин на результат вирішення справи. Такий перегляд здійснюється тим судом, що розглядав справу. Відповідно, перегляд за нововиявленими обставинами судового акту, винесеного судом загальної юрисдикції, повинен здійснюватись загальним судом.

5.4. Чи допускається об'єднання вимог учасників (акціонерів) господарського товариства про визнання недійсним рішення загальних зборів  про продаж майна товариства та про визнання недійсним договору купівлі продажу майна товариства (в т. ч. якщо покупцем за договором є фізична особа) або про витребування майна з чужого незаконного володіння?

Такі вимоги не можуть бути об’єднані в одному позові, оскільки не пов’язані підставами виникнення або поданими доказами, як це вимагається у частині 1ст. 58 ГПК України. Тому суд повинен повернути позовну заяву на підставі п. 5 частини 1 ст. 63 ГПК України.

5.5. Чи можуть розглядатись вимоги про визнання недійсними довіреностей на представництво акціонерів на загальних зборах у справах про визнання недійсними рішень загальних зборів з підстав відсутності кворуму? Якщо це самостійні позовні вимоги, то чи підвідомчий такий позов господарським судам та які особи є відповідачами за цими вимогами?

Такі вимоги не об'єднані між собою підставами та поданими доказами, а тому не можуть розглядатись одному провадженні. Позовні вимоги про визнання недійсними довіреностей, виданих на представництво акціонера, не підпадають під визначені законом ознаки корпоративного спору і підлягають розгляду залежно від складу сторін у судах або загальних судах.

5.6. Чи необхідно залучати до участі у справі як третіх осіб або відповідачів усіх учасників (акціонерів) господарського товариства під час розгляду справ:

про визнання установчих документів недійсними? Проблема полягає у можливій великій кількості та змінності таких учасників (акціонерів), яка не може бути охоплена у судовому процесі. Крім того, доцільність такого залучення є сумнівною. (Наприклад, у справі № 16/231 про скасування рішення загальних зборів акціонерів відповідача, визнання недійсним статуту, який був викладений в новій редакції та скасування його державної реєстрації судова колегія Вищого господарського суду України скасувала рішення Господарського суду Полтавської області та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду і направив справу на новий розгляд у зв'язку з тим, що  господарськими судами до участі у справі не було залучено усіх акціонерів)

про  вихід учасника зі складу учасників господарського товариства,

про відчуження частки статутного капіталу господарського товариства

визнання права власності на частку статутного капіталу господарського товариства

5.7. Чи повинен господарський суд для розгляду справи про визнання недійсними рішень загальних зборів про звільнення та обрання керівника, членів спостережної ради господарського товариства залучати цих осіб як третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог?

Оскільки рішення у справі вплине на права і обов'язки керівника (члена спостережної ради) перед товариством, яке у цьому спорі є відповідачем, їх необхідно залучити до участі у справі як третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог.

5.8. Чи потрібно залучати як третю особу без самостійних вимог закрите акціонерне товариство у справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій цього товариства з підстав порушення переважного права на придбання акцій?

Акція, як цінний папір, вміщає у собі зобов'язання емітента (акціонерного товариства), на яких ґрунтуються правомочності акціонера. Однією з ознак зобов'язання, вираженого (вміщеного) у цінному папері, є його "знеособлений" характер: для емітента як боржника за зобов'язанням, вираженим у цінному папері, немає значення особа кредитора, яким є власник цінного паперу. Отже, акціонерне товариство не має юридичного інтересу у наведеній ситуації і не повинно залучатись до участі у справі.

5.9. Чи можуть власники корпоративних прав (їх представник) бути учасниками у справі про банкрутство відповідного господарського товариства?

Оскільки акціонери є суб'єктами корпоративних прав, а не власниками майна боржника, тому вони не можуть вважатись учасниками провадження у справі про банкрутство.

5.10. Чи вправі господарський суд заборонити господарському товариству проводити загальні збори для забезпечення позовів про а) визнання недійсними рішень загальних зборів, б) визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій.

Вжиття такого заходу не пов'язано з предметом спору. Суд вправі забороняти товариству як юридичній особі вчиняти певні дії, але компетенція господарського суд не поширюється на заборону розглядати питання та приймати рішення.

Ст. 67 ГПК України не передбачає такого заходу забезпечення позову як заборона органам управління юридичної особи вчиняти певні дії.

5.7. Чи вправі суд (в т. ч. господарський) ухвалою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на акції заборонити власнику акцій реалізовувати управлінські та майнові права, що посвідчуються акціями, а також забороняти враховувати акції, що є під арештом, для визначення правомочності загальних зборів?

Накладення арешту на акції означає обмеження правомочності щодо розпорядження акціями. Це обмеження стосується акції як майна, але не поширюється на права, посвідчені акцією.