ПРОПОЗИЦІЇ

щодо приведення проекту Цивільного кодексу України у відповідність з державними завданнями кодифікації законодавства, що регулює відносини в економіці

І. Попередні зауваження

Соціально спрямована економіка, прагнення до створення якої закріплено в Конституції України, є складною системою багатоманітних відносин. Останні потребують диференційованого правового забезпечення перш за все з допомогою кодифікованих законодавчих актів, які б регулювали господарсько-комерційні, трудові, цивільні, земельні, податкові, митні, природоохоронні, лісні та інші відносини. Одними з найважливіших в сучасних умовах є кодифіковані акти з господарського і цивільного законодавства.

Головна предметна ознака відносин, що регулюються цивільним правом – це реалізація приватних майнових і духовних інтересів людини. Тому й кодифікація цивільного законодавства повинна базуватися на засадах приватно-правового регулювання. Проте у поданому на розгляд Верховної Ради проекті Цивільного кодексу України була відбита спроба вийти за межі приватно-правового регулювання й кодифікувати значний обсяг господарського (підприємницького, комерційного) законодавства. Це було зроблено всупереч державним завданням щодо паралельної кодифікації цивільного і господарського законодавства, які були закріплені постановами Президії Верховної Ради від 31 жовтня 1991 р. і Верховної Ради від 28 квітня 1992 р. “Про концепцію судово-правової реформи в Україні”. В подальших державних рішеннях (наприклад, в розпорядженні Кабінету Міністрів України від 19 січня 1995 р. № 1187/87, рішенні Української кодифікаційної комісії від 15 жовтня 1996 р., дорученні Верховної Ради від 4 лютого 1997 р., “Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки”, затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 р. № 837/96 та інших) йшлося про важливість додержання таких завдань кодифікації і, зокрема, про необхідність узгодження проектів Цивільного та Господарського кодексів.

Щодо проекту Господарського (Комерційного) кодексу (далі – ГКК), то він завжди відповідав зазначеним вище завданням кодифікації – його норми розроблялися на основі поєднання принципів приватно-правового і публічно-правового регулювання відносин, що складаються при організації та здійсненні господарської (підприємницької, комерційної) діяльності.

Автори ж проекту Цивільного кодексу (далі – ЦК) не тільки не сприйняли зауваження, які висловлювалися стосовно проекту ще в 1997-1998 роках Науково-експертним відділом Секретаріату Верховної Ради України, рядом народних депутатів й вчених, але й не змогли знайти аргументів для відповіді на ці зауваження.

Невідповідність проекту ЦК державним завданням кодифікації законодавства та інші його вади виявляються вже в “Загальній частині” цього проекту. Зі сталої практики законотворчості відомо, що загальна частина будь-якого кодексу, як правило, містить в собі окреслення кола відносин, які регулюються (предмет регулювання), основні засади (принципи) регулювання та встановлення співвідношення даного кодексу з іншими законодавчими актами. В проекті Цивільного кодексу України ці звичайні для загальної частини складові чинники мають необгрунтований зміст та викривлений вигляд.

Виявляється, що предмет регулювання ЦК, як його сформульовано в статті 1 проекту, практично є неосяжним. Якнайменше, цим предметом охоплюються чотири різні сфери життя суспільства: споживчо-побутова, особистісна, сімейна і підприємницька. Але ж суб’єкти правовідносин в цих сферах керуються неоднаковими цілями, додержуються неоднакових принципів і правил поведінки. Й далеко не повсюди відповідна регламентація може здійснюватися тільки на основі приватного права. Крім того, в проекті ЦК порушуються вимоги загальної і юридичної логіки, оскільки в цей акт, що має загальний юридичний (загальноцивільний) характер, вміщуються й норми спеціальні, які, за правилом, носять комплексний юридичний характер (це, передусім, норми господарського, підприємницького права). Якщо врахувати всі ці обставини, то не можна зробити іншого висновку як той, що проект ЦК має не системний, а безсистемний, конгломератний характер. Тому в першу чергу й необхідно в значній мірі розвантажити ("розскиртувати”) проект, вилучивши з нього положення, які не відповідають предмету цього кодексу.

ІІ. Спеціальні питання щодо виключення з проекту Цивільного кодексу положень, які не відповідають його предмету

1. Пропонується виключити із частини 1 ст.1 проекту ЦК слова “у тому числі відносини, які складаються у сфері підприємництва”, а також зовсім вилучити частину 2 цієї ж статті, у якій дається визначення поняття підприємництва.

Підприємницькі відносини, займаючи значне місце у економічних відносинах, є вельми складними за своїм змістом і тому їх учасники здійснюють свою діяльність на професійній основі (поставка виробничої продукції, капітальне будівництво, перевезення вантажів тощо). В таку діяльність залучаються величезні матеріально-технічні, фінансові та людські ресурси. Тому врегулювання підприємницьких відносин об’єктивно неможливо без поєднання приватно-правових і публічно-правових норм.

Спроба ж в проекті ЦК врегулювати підприємницькі відносини лише на засадах приватного права, без будь-якого державного (публічно-правового) впливу, є небезпечною для суспільства. Тут ці відносини штучно зрізаються, позбавляються публічного елементу і розглядаються однаковими з традиційними, суто цивільними (споживчо-побутовими) відносинами. Однак головним тут є те, що спроба врегулювання підприємницьких відносин лише на базі приватного права знаходиться у різкому протиріччі з положеннями Конституції України про державне забезпечення захисту прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки (ст.13, ч.ІУ), забезпечення нею захисту конкуренції у підприємницької діяльності і недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, захисту прав споживачів та ін. ( ст.42, ч.ІІІ і ІУ).

У багатьох країнах світу підприємницькі відносини врегульовані у спеціальному законодавстві (найчастіше у комерційних або торгових кодексах). Щоправда, є окремі випадки, коли норми про підприємництво розміщуються в цивільних кодексах. Але ж навіть в Цивільному кодексі Нідерландів (саме цей кодекс в багатьох випадках слугував взірцем для авторів проекту ЦК України, про що стверджується у Пояснювальній записці до цього проекту) підприємницькі відносини регулюються з допомогою спеціального правового режиму, у якому питому вагу займають публічно-правові норми.

2. Виключити зі ст. 3 “Загальні принципи цивільного законодавства” проекту ЦК посилання на такий принцип, як “свобода підприємництва”.

Вилучення зазначеного вище принципу випливає із попередньої пропозиції відносно долі підприємництва в проекті ЦК. Але для цього є й чисто формальні причини. Справа в тім, що галузеві принципи законодавства, які містяться в Загальній частині кодексу, повинні охоплювати всі відносини, що регулюються цим кодексом. Тому "свобода підприємництва” мимоволі стане “керівною засадою” регулювання й, наприклад, сімейних відносин, що включені до предмету ЦК. Але ж це є абсурдом.

3. Виключити ст. 7 “Звичай ділового обороту”.

Звичай ділового обороту застосовується саме в сфері підприємництва. Якщо виключаються з проекту відносини підприємництва, то стає зайвою й дана стаття.

4. Виключити Главу 5 “Фізична особа як підприємець” (ст.ст. 53-62).

Громадянин-підприємець є суб’єктом підприємницько-господарських відносин, які значною мірою регулюються під впливом публічного інтересу (питання державної реєстрації, ануляції державної реєстрації, банкрутства тощо).

5. Радикальної перебудови потребує підрозділ 2 “Юридичні особи” розділу ІІ “Особи”: виключення статей 66-93 та глави 7 "Підприємницькі товариства” (статті 94-145).

Такий вивід міститься також у висновку Науково-експертного відділу Секретаріату Верховної Ради України (№ 346/16 від 15.05.97 р.). Аналогічну пропозицію внесено і Спілкою юристів України, про що доводиться у статті голови цієї Спілки, народного депутата України В. Євдокімова

Результатом такої перебудови (у конкретному вигляді – це вилучення 79 статей) стає те, що в проекті ЦК залишаються тільки статті, які визначають поняття юридичної особи та перелічують суб’єктів, що володіють правами юридичної особи. Ті ж статті, що торкаються питань порядку формування і статусу різних суб’єктів господарювання, повинні займати своє грунтовне місце в ГКК. Саме таке вирішення питання відповідає законотворчої практиці всіх тих країн, які мають як цивільні, так і комерційні кодекси (Німеччина, Польща, Франція, Японія, Чехія, Словаччина, Естонія та інші).

До цього необхідно додати й наступне. Автори проекту ЦК, готуючи текст підрозділу “Юридичні особи”, безвідповідально підійшли до виконання завдань кодифікації не тільки тому, що проігнорували необхідність розподілення нормативного матеріалу між проектом ЦК і проектом спеціального законодавчого акту – Господарського (Комерційного) кодексу, а й тому, що викривили сутність правового забезпечення діяльності юридичних осіб у господарському обороті. В даному випадку ми бачимо майже повний відрив від діючого законодавства, а також упереджене намагання спростити ті явища господарського життя, які мають об’єктивно складний характер. Ці автори поставили своєю метою за будь-що вирішити питання юридичних осіб лише у площині приватного права, що ніяк не може дати плідних результатів. Показовим у цьому відношенні є урізане висвітлення питань державної реєстрації юридичних осіб (ст. 73) та банрутства (ст. 93). Згадані статті по суті не містять в собі регулювання цих питань, оскільки вони переважною мірою є публічно-правовими, а не приватно-правовими. Необгрунтованим і шкідливим є рішення авторів проекту позбавитися такого різновиду юридичних осіб, як закриті акціонерні товариства. На практиці це означатиме, що в разі прийняття ЦК з такою “новелою” тисячі діючих ЗАТ (а серед них чимало потужних підприємств) підлягатимуть ліквідації.

Слід зазначити, що такому “хірургічному” засобу звуження кола суб’єктів господарювання не передували які-небудь теоретичні або прикладні наукові дослідження. Прийняте авторами проекту рішення суперечать навіть тим принципам, які вони проголошують у цьому ж проекті в статті 3 - “свобода підприємництва” і “свобода договору”. Мабуть уже зайвим говорити про те, що й тут порушується положення статті 13, ч. ІІІ Конституції України, згідно з яким “держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання”. Однак, попри всього, це рішення ними приймається. В таких випадках ще юристи Давнього Риму запитували: “Кому це вигідно?”. На це запитання можна відповісти без допомоги телепатії: вигідно тим, хто хотів приборкати до своїх рук капітали цих підприємств, приборкати самим дешевим, швидким та ще й зовні легальним засобом - з допомогою законодавців!

6. Виключити Главу 13 “Цінні папери” (ст.ст. 177-189).

Обіг цінних паперів найбільшою мірою стосується сфери підприємництва, а його регулювання базується на поєднанні приватно-правових і публічно-правових норм. В проекті ГКК питання цінних паперів є невід’ємною частиною фінансового забезпечення господарської діяльності.

7. В Главі 14 “Нематеріальні блага”: із ст. 190 вилучити останні слова “фірмове найменування, знак для товарів і послуг”, а статтю 191 “Службова та комерційна таємниця” виключити в повному вигляді.

Щодо вилучення слів зі ст. 190, то мається на увазі, що питання промислової власності (в тому числі на такі об’єкти, як фірмове найменування та знак для товарів і послуг) притаманні господарської діяльності, а тому вони займають відповідне місце в проекті ГКК. Відносно ст. 191: питання службової та комерційної таємниці в найбільшій мірі пов’язані з підприємницькими і трудовими відносинами, а тому посилання на них в проекті ЦК є зайвим.

8. Виключити з Книги третьої проекту ЦК статтю 322 “Право власності юридичних осіб”, статтю 323 “Право власності держави, Республіки Крим і адміністративно-територіальних утворень” та главу 30 “Володіння”.

"Новела” у питаннях власності, яка була закладена у ст.ст. 322 і 323 проекту є вельми небезпечною для суспільства: за юридичними особами, створюваними державою, державне майно закріплюється на праві власності. Практичним наслідком цього правового рішення може бути лише одне: не конституційний (як уже зазначалось раніше, Конституція проголосила захист прав всіх суб’єктів власності, у тому числі, розуміло, й держави), а якійсь новий “революційний” перерозподіл власності, якась “приватизація без приватизації”. Як виявляється, у даному випадку безпідставно відкидаються такі закріплені у чинному законодавстві конструкції з реалізації права державної власності, як “право господарського відання” та “право оперативного управління”.

Висновок Науково-експертного відділу Верховної Ради з цього приводу є цілком справедливим: “З таким підходом до права державної власності погодитись неможливо”. Якщо ж законодавець погодиться з цією “новелою”, то тоді буде марно питати: “Куди ділося державне майно?

Велику шкоду соціально-економічному і моральному стану суспільства здатна заподіяти й глава 30 “Володіння” проекту ЦК.

Автори проекту розглядають інститут “володіння” важливою новелою, введення якої в українське законодавство зумовлюється відносинами ринкової економіки. Але ж цей інститут відомий давно, він започаткований стародавнім римським правом. Не враховується тут лише одне - що життя у суспільстві з часів римського права значно змінилося і ускладнилося.

Що ж випливає з цієї “новели”? Це вже видно зі змісту статті 396 проекту: “1. Володінням визнається фактична наявність майна в особи, яка вважає його своїм. 2. Володіння вважається правомірним доти, доки інше не буде встановлено судом”. Наступні статті конкретизують наведений зміст, передбачають ретельний захист такого володіння. Все це викриває широкі можливості для “заволодінням” майном. Правда, говориться про те, що неправомірність такого “володіння” може встановити суд. Але ж це дуже непросто. В пресі наводиться багато випадків того, що невідомо куди зникають дійсні власники майна, а з ними й свідки “заволодіння”. Зі всього цього можна зробити лише такий висновок: дуже важко уявити собі більш кращого подарунку для злочинного світу ніж той, що роблять для нього (гадаємо, що несвідомо, випадково) автори проекту ЦК у вигляді “відродженого” давньоримського інституту “володіння”!

Слід зазначити, що й в цілому відносини власності в проекті ЦК регламентуються незадовільно, суперечливо і в деяких випадках невідповідно до Конституції України. Як би не намагались автори проекту, вони тут не змогли переконати в тому, що інститут власності є інститутом лише приватного права. У значної кількості випадків вони були вимушені показувати, що здійснення права власності пов’язане з державними і суспільними інтересами. Якщо ж врахувати, що інститут власності має комплексний характер (а саме таким він і є, оскільки в ньому неминуче присутній публічно-правовий елемент), то тоді виникає питання про правомірність присутності його в повному обсязі в ЦК (за думкою авторів - в “кодексі приватного права”). Це підштовхує до висновку про те, що найбільш суттєві питання права власності повинні складати предмет конституційного закону “Про власність". В такому разі до галузевих кодексів повинні залучатися норми про власність, які мають саме галузеве, спеціальне значення.

Безпідставно відмовились автори проекту й від понять “колективна власність”, "власність громадських організацій”. Виявилось, що вони, свідомо чи несвідомо, ототожнюють поняття колективної (або суспільної, громадської) власності і власності спільної. На таку обставину також було звернуто увагу у Висновку Науково-експертного відділу Верховної Ради.

Ряд важливих положень Конституції України про власність поміщено у проект ЦК сугубо формально, без пов’язання їх із завданнями цивільно-правового регулювання. Наприклад, в ч. 1 ст. 316 проекту штучно вмонтоване конституційне положення “Власність зобов’язує”, оскільки тут ніяких обов’язків не передбачається. Наступне речення у цій частині є випадковим, не пов’язаннім зі згаданим положенням ст. 13 Конституції України. Не “пощастило” в проекті ЦК й положенню про “право власності Українського народу”, яке також взяте зі ст. 13 Конституції України. Не “пощастило” саме тому, що ні Українському народу, ні органам державної влади, які здійснюють права власника від імені цього народу, в проекті не знайшлося місця серед суб’єктів цивільного права.

9. Пропозиції і зауваження до інших розділів проекту ЦК надсилалися в Верховну Раду та публікувалися неодноразово. У компактному вигляді вони були викладені, зокрема, в статті голови правління АТ “Норд”, народного депутата України В.І. Ландика та зводяться до наступного:

• Сконцентрувати в ГКК положення про регулювання промислової власності, виключивши відповідні глави (глави 39-44) з проекту ЦК (63 статті);

• Те саме стосується глав про постачання, контрактацію, забезпечення енергетичними та іншими ресурсами через приєднувальну мережу (вилученню з проекту ЦК підлягають 20 статей);

• Те саме з параграфами про лізинг, будівельний (не побутовий) підряд, підряд на проектні та дослідні роботи, на виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (26 статей);

• Те саме по статтях про перевезення вантажів, збереження на товарних складах (20-25 статей);

• Сконцентрувати в ГКК банківське право, виключивши матеріали глав 69-72 проекту ЦК (62 статті).

У якісному відношенні це дозволить зробити кодифікацію більш корисною з практичної точки зору. У кількісному – призведе до зменшення проекту ЦК, орієнтовно, на 310 статей (нині – 1621, залишиться – 1311).

Обсяг проекту ГКК, який складається на даний час з 558 статей, можливо, дещо зросте (в основному за рахунок включення до нього законодавчих новел останніх часів), але це зростання не буде значним (в межах декількох десятків статей).

Мамутов В.К.,
академік НАН України, голова Координаційного бюро АПрН України з проблем господарського і комерційного права

Знаменський Г.Л.,
член-кореспондент АПрН України, вчений секретар Координаційного бюро