1. Цей Закон спрямований на посилення значення закону в системі нормативно-правових актів, упорядкування і підвищення якості законодавчої діяльності, і на цій основі зміцнення режиму законності і правопорядку.

2. Закон визначає основні характеристики закону як правової основи усіх нормативно-правових актів, умови дії закону, порядок його зміни, суб'єктів та організаційноправові засади законодавчої діяльності, а також вимоги щодо систематизації законів.

Глава I
ЗАКОН — ВИЩИЙ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АКТ УКРАЇНИ

Стаття 1
Закон України

1. Закон України (далі закон) — це державний нормативноправовий акт вищої юридичної сили, що регулює найбільш важливі суспільні відносини шляхом визначення юридичного статусу і встановлення загальнообов'язкових правил поведінки суб'єктів цих відносин.

Стаття 2
Суб`єкти законодавчих повноважень

1. Право приймати закони, припиняти їх дію та вносити до них зміни належить виключно Українському народу та Верховній Раді України.

2. Український народ здійснює законодавчі повноваження через всеукраїнський референдум.

3. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Передача законодавчих повноважень від Верховної Ради України іншим органам чи посадовим особам державної влади чи місцевого самоврядування не допускається.

Стаття 3
Види законів

1. Основним Законом України є Конституція України.

2. Закони поділяються на конституційні та звичайні.

3. На території Автономної Республіки Крим діють Конституція України і закони України, а також Конституція Автономної Республіки Крим.

Стаття 4
Конституція України

1. Конституція України визначає загальні засади конституційного ладу, закріплює права, свободи та обов`язки людини і громадянина, форми народного волевиявлення, статус, організацію та порядок діяльності державних органів, їх взаємовідносини, територіальний устрій України, основи місцевого самоврядування, державні символи та регулює інші найбільш важливі суспільні відносини.

2. Внесення змін до Конституції України здійснюється у порядку, встановленому Конституцією України, шляхом прийняття конституційних законів.

3. Зупинення дії Конституції України або окремих її положень не допускається.

Стаття 5
Конституційний закон

1. Конституційний закон — це закон, яким вносяться доповнення до тексту Конституції України, припиняється чинність або змінюються положення окремих її розділів або статей.

2. Конституційний закон приймається в порядку внесення змін до Конституції України, передбаченому розділом ХІІІ Конституції України, і складає невід'ємну частину тексту Конституції України.

3. Внесення змін до конституційного закону або зупинення його дії повністю або в частині не допускається.

Стаття 6
Звичайний закон

1. Звичайний закон — це закон, що приймається Верховною Радою України з усіх питань законодавчого регулювання, за винятком тих, які врегульовані безпосередньо Конституцією України.

2. Статус звичайного закону мають кодекси, Основи законодавства, закон про регламент Верховної Ради України, закон про Державний бюджет України, закони про затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля, закони про ратифікацію міжнародних договорів.

3. Звичайні закони приймаються більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, крім випадків, передбачених Конституцією України.

4. Особливим різновидом звичайного закону є закон про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим, який приймається не менш як половиною від конституційного складу Верховної Ради України.

Стаття 7
Конституція Автономної Республіки Крим

1. Конституція Автономної Республіки Крим приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим та затверджується законом, який приймає Верховна Рада України відповідно до Конституції України.

2. Конституція Автономної Республіки Крим набирає чинності одночасно з набранням чинності законом про її затвердження.

3. Дія Конституції Автономної Республіки Крим поширюється на територію Автономної Республіки Крим.

4. Зміни Конституції Автономної Республіки Крим здійснюються в порядку, встановленому частинами першою і другою цієї статті.

Стаття 8
Закони, прийняті всеукраїнським референдумом

1. Всеукраїнським референдумом, проголошеним за народною ініціативою Президентом України відповідно до Конституції України, може бути прийнятий будь-який конституційний або звичайний закон, крім законів з питань податків, бюджету та амністії.

2. Закон, прийнятий всеукраїнським референдумом, змінюється або його чинність припиняється лише всеукраїнським референдумом.

Стаття 9
Предмет законодавчого регулювання

1. Предметом законодавчого регулювання є будь-які суспільні відносини, що складаються в Україні, у відповідності з принципом верховенства права.

2. Предмет виключного законодавчого регулювання визначається Конституцією України.

3. Законодавча діяльність Верховної Ради України здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених статтями 156, 157, 158 і 159 Конституції України.

4. Права громадян та інших суб`єктів, передбачені Конституцією України, не можуть бути скасовані чи обмежені законами.

Стаття 10
Юридична сила закону

1. Найвищу юридичну силу (верховенство) в системі законів в Україні має Конституція України.

2. Конституційні закони, прийняті Верховною Радою чи затверджені або прийняті всеукраїнським референдумом, мають юридичну силу, однакову з юридичною силою Конституції України.

3. Усі звичайні закони повинні прийматись на основі Конституції України і відповідати їй.

4. Звичайний закон, прийнятий всеукраїнським референдумом, має вищу юридичну силу відносно звичайного закону, прийнятого Верховною Радою України.

5. Закон може бути змінений або його чинність припинена виключно законом, що має однакову з ним або вищу юридичну силу.

Стаття 11
Гарантії конституційності законів

1. Конституційність закону, тобто відповідність його Конституції України, забезпечується Верховною Радою України, Президентом України, Конституційним Судом України.

2. Верховна Рада України приймає закони та припиняє їх чинність на основі і відповідно до Конституції України, з дотриманням порядку їх прийняття, визначеного Конституцією України.

3. Президент України забезпечує конституційність законів при їх підписанні, а також шляхом реалізації свого права звернення до Конституційного Суду України для вирішення питання про конституційність закону.

4. Конституційний Суд України забезпечує конституційність законів шляхом ухвалення рішення про визнання закону неконституційним повністю чи в окремій частині відповідно до статті 152 Конституції України, а також шляхом дачі висновків щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

Стаття 12
Закон і підзаконні нормативно-правові акти

1. Закон має вищу юридичну силу (верховенство) щодо усіх інших нормативно-правових актів.

2. Нормативно-правові акти Президента України, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а також нормативно-правові акти органів Автономної Республіки Крим та їх посадових осіб є підзаконними, приймаються на основі і на виконання законів і не можуть суперечити їм.

3. Права і свободи громадян та інших суб`єктів, передбачені відповідно до Конституції України законами, не можуть бути обмежені чи скасовані підзаконними нормативно-правовими актами.

4. Види підзаконних нормативно-правових актів та вимоги до них встановлюються законом про нормативно-правові акти в Україні.

Стаття 13
Закон і міжнародні правові акти

1. Чинні міжнародні договори, що не суперечать Конституції України та згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Норми таких міжнародних договорів діють у порядку, встановленому законами України.

2. Висновки про відповідність чинних міжнародних договорів Конституції України за зверненням Президента України або Кабінету Міністрів України дає Конституційний Суд України в порядку, передбаченому Конституцією України та законами України..

Глава 2
ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ ЗАКОНОДАВЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 14
Законодавча діяльність в Україні

1. Законодавча діяльність — це нормотворча діяльність, спрямована на розробку, прийняття і забезпечення дії законів, яка здійснюється громадянами, державними органами, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, об`єднаннями громадян, науковими установами та іншими суб`єктами, в порядку, встановленому Конституцією України, цим Законом та іншими законодавчими актами України.

Стаття 15
Принципи законодавчої діяльності

1. Основними принципами законодавчої діяльності в Україні є: — визнання людини найвищою соціальною цінністю, визначальна роль прав і свобод людини і громадянина та їх гарантування державою; — верховенство права, конституційність та соціальна спрямованість законодавчої діяльності та законодавчих актів; — демократизм законодавчої діяльності; — системність, прогнозованість та наукова — обгрунтованість законодавчих рішень; — плановість законодавчої діяльності; — гласність, врахування громадської думки.

Стаття 16
Законодавчий процес

1. Основу законодавчої діяльності становить законодавчий процес.

2. Законодавчий процес — це діяльність державних органів та їх посадових осіб, пов`язана з поданням до законодавчого органу проекту закону, розглядом, прийняттям (зміною, припиненням чинності) і введенням в дію законів, а також з формуванням єдиної системи законодавства України, яка здійснюється за процедурою, визначеною Конституцією України і законами України.

3. Стадіями законодавчого процесу є:

а) законодавча ініціатива;

б) підготовка проекту закону до розгляду його Верховною Радою України;

в) розгляд проекту закону Верховною Радою України;

г) прийняття та введення в дію закону;

д) підписання прийнятого Верховною Радою України закону Президентом України;

е) набрання чинності законом.

4. Особливою формою здійснення законодавчої діяльності є прийняття закону за народною ініціативою всеукраїнським референдумом.

Стаття 17
Суб'єкти законодавчого процесу

1. Суб'єктами законодавчого процесу в Україні є визначені Конституцією України суб'єкти права законодавчої ініціативи та Верховна Рада України.

Стаття 18
Законодавча ініціатива

1. Законодавча ініціатива — це звернення суб'єкта права законодавчої ініціативи, визначеного Конституцією України, до Верховної Ради України стосовно прийняття нового закону, припинення чинності або зміни чинного закону, яке здійснюється шляхом подання проекту закону на розгляд Верховної Ради України.

2. Законодавча ініціатива підлягає обов`язковій реєстрації у Верховній Раді України і прийняттю її до розгляду, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

Стаття 19
Порядок реалізації права законодавчої ініціативи

1. Проект закону повинен бути поданий суб'єктом права законодавчої ініціативи до Верховної Ради України у письмовій формі, з пояснювальною запискою, що містить: обгрунтування необхідності розробки і прийняття закону; стислу характеристику його змісту; зазначення виконавців розробки проекту закону; довідку про фінансові та інші витрати, пов'язані з прийняттям і введенням в дію закону, вказівки про необхідність внесення змін у чинне законодавство у зв'язку з прийняттям закону та перелік законів, які потребують змін чи доповнень; інші матеріали і додатки.

2. До проекту закону мають бути додані в необхідних випадках фінансово-економічні обгрунтування.

3. Вимоги щодо структури, викладу змісту та оформлення проекту закону, що подається на розгляд Верховної Ради України, визначаються положенням, яке затверджується Верховною Радою України.

4. Невиконання вимог, передбачених частинами першою, другою і третьою цієї статті, є підставою для відмови у реєстрації законодавчої ініціативи за вмотивованим рішенням Голови Верховної Ради України або його заступника. Відмова у реєстрації законодавчої пропозиції чи проекту закону не позбавляє права на повторне звернення з цією ж законодавчою ініціативою після усунення порушень.

4. Суб'єкт права законодавчої ініціативи може в будь-який час до початку розгляду її на пленарному засіданні Верховної Ради України відкликати внесений ним проект закону, що не позбавляє інших суб'єктів права подати цей же проект закону на розгляд Верховної Ради України.

5. Зміст проекту закону, поданого в порядку законодавчої ініціативи, не може бути без попередньої письмової згоди суб'єкта даної ініціативи змінений будь-якими органами Верховної Ради України до початку розгляду її на пленарному засіданні згідно з законом про регламент Верховної Ради України.

Стаття 20
Підстави для відхилення законодавчої ініціативи

1. Верховна Рада України відхиляє законодавчу ініціативу будь-якого суб'єкта при розгляді її на пленарному засіданні Верховної Ради України у разі, якщо:

1) проект закону суперечить Конституції України, крім випадків, коли проект стосується внесення змін до Конституції України;

2) проект закону не відповідає ратифікованим Україною міжнародним договорам, які згідно з законами України мають пріоритетне значення щодо відповідних законів України;

3) проект закону виходить за межі предмету законодавчого регулювання або передбачає внесення змін до закону, якщо такі зміни не є предметом регулювання даного закону;

4) проект закону про внесення змін до Конституції України не відповідає, за висновком Конституційного Суду України, вимогам статей 157 і 158 Конституції України, або поданий суб'єктом, не передбаченим статтею 154 Конституції України, або поданий з порушенням вимог статей 155 чи 156 Конституції України.

2. Про відхилення законодавчої ініціативи Верховна Рада України приймає постанову.

3. При відсутності зазначених у частині першій цієї статті підстав для відхилення проекту закону, Верховна Рада України розглядає проект по суті, в тому числі при наявності одного або кількох альтернативних проектів закону, і приймає щодо нього відповідне рішення, передбачене законом про регламент Верховної Ради України.

Стаття 21
Планування законодавчої діяльності

1. Законодавча діяльність в Україні здійснюється на основі державних програм розвитку законодавства України, перспективних та поточних планів законодавчих робіт.

2. Планування законодавчої діяльності спрямовується на створення цілісної, науково обгрунтованої системи законодавства і повинно забезпечувати послідовність підготовки, розгляду та прийняття законів Верховною Радою України, координацію законотворчої діяльності суб'єктів права законодавчої ініціативи, залучення до законопроектних робіт відповідних наукових установ, громадських організацій та використання у цій діяльності результатів наукових досліджень.

3. Верховна Рада України визначає єдину систему планування законодавчої діяльності в Україні.

Стаття 22
Державні програми розвитку законодавства

1. Державна програма розвитку законодавства України розробляється за рішенням Верховної Ради України на підставі пропозицій суб'єктів права законодавчої ініціативи та з урахуванням результатів їх обговорення фахівцями наукових установ та громадськістю, подається на розгляд комітетом Верховної Ради України, до відання якого належать питання законодавчих передбачень, і ухвалюється Верховною Радою України відповідно до законодавства про державні програми на період п'ять або десять років.

Стаття 23
Перспективні і поточні плани законодавчих робіт

1. Перспективний план законодавчих робіт розробляється за дорученням Верховної Ради України, виходячи з державної програми розвитку законодавства, на строк повноважень Верховної Ради України чергового скликання.

2. У перспективному плані передбачаються закони, розробка яких потребує здійснення відповідних наукових досліджень та визначення їх наукової концепції і строки цих досліджень виходять за межі поточного року, а також визначаються розробники зазначених законопроектів і орієнтовний строк їх розробки.

3. Перспективний план затверджується Верховною Радою України як орієнтовний для поточного планування і конкретизується у поточних планах законодавчих робіт.

4. Основною формою поточного планування законодавчої діяльності в Україні є річний план законодавчих робіт. У річних планах передбачаються, як правило, закони, щодо яких здійснені або завершуються відповідні наукові дослідження, є концепція, структура та основні положення, підготовлений варіант проекту закону і є реальна можливість подати їх на розгляд Верховної Ради України протягом планового року.

5. У річному плані законодавчих робіт повинні бути визначені: орієнтовна назва проекту закону, суб'єкти законодавчої ініціативи, якими запропоновано внесення проекту до плану, комітет Верховної Ради України, що має супроводжувати розробку і проходження проекту у Верховній Раді України, строк подання законопроекту на розгляд Верховної Ради України, орієнтовний строк розгляду проекту в першому читанні.

6. Річний план законодавчих робіт затверджується Верховною Радою України до початку чергового календарного року постановою Верховної Ради України і надсилається усім суб'єктам права законодавчої ініціативи. У разі необхідності план на друге півріччя може бути уточнений.

7. На основі річних планів законодавчих робіт формуються оперативно-календарні плани законодавчих робіт (на період сесії Верховної Ради України, квартальні, місячні), що визначають черговість підготовки та проходження у відповідних читаннях проектів законів, внесених на розгляд Верховної Ради України. Оперативно-календарне планування законодавчих робіт має забезпечувати формування обгрунтованого порядку денного пленарних засідань Верховної Ради України та його виконання.

8. Порядок формування, обговорення та затвердження планів законодавчих робіт визначається законом про регламент Верховної Ради України та Положенням про порядок планування законодавчих робіт, що затверджується Верховною Радою України.

9. Плани не виключають можливості підготовки і прийняття законів поза планом.

Стаття 24
Основні етапи підготовки, організація роботи та контролю за підготовкою проектів законів

1. Основними етапами підготовки проекту закону є:

— прийняття рішення щодо підготовки проекту;

— організаційно-технічне та фінансове забезпечення підготовки проекту;

— розробка концепції проекту закону;

— підготовка тексту проекту закону та додатків до нього;

— наукова експертиза проекту закону;

— подання проекту закону на розгляд Верховної Ради України суб'єктом права законодавчої ініціативи.

2. Підготовка проектів законів здійснюється в порядку, передбаченому Конституцією України, цим Законом, законом про регламент Верховної Ради України, іншими актами Верховної Ради України.

3. Підготовлені проекти законів можуть бути опубліковані для обговорення державними органами, науковими установами, громадськістю. Обов`язковим є опублікування проектів конституційних законів та законопроектів, що виносяться на всеукраїнський референдум.

4. Організацію роботи і контроль за підготовкою проектів законів здійснюють відповідні комітети Верховної Ради України та Голова Верховної Ради України.

Стаття 25
Наукова експертиза проекту закону

1. Наукова експертиза проекту закону — це діяльність компетентних органів, установ, спеціалізованих експертних організацій, окремих експертів та груп експертів, що включає дослідження і оцінку наукового рівня, юридичних якостей проекту закону, його відповідності загальнодержавним програмам та спеціально встановленим вимогам (економічним, фінансовим, екологічним, національної безпеки тощо).

2. Наукова експертиза проектів законів з питань визначення обов'язків, прав, свобод і законних інтересів громадян, міжнародних зобов'язань держави, зовнішньої торгівлі, національної безпеки, фінансів і бюджету є обов'язковою.

3. Наукова експертиза проекту закону може проводитись як до подання його на розгляд Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи, так і до початку розгляду проекту закону в першому читанні або за результатами першого читання.

4. Рішення щодо проведення наукової експертизи проекту закону приймається Верховною Радою України, комітетом Верховної Ради України, до відання якого належить супроводження розгляду проекту у Верховній Раді, або за ініціативою розробників проекту. При цьому до наукової експертизи не можуть залучатися установи, організації чи особи, які брали участь у розробці проекту закону.

5. У разі наявності альтернативних проектів закону наукова експертиза кожного з них має провадитися одними і тими ж експертами. До експертизи можуть залучатися установи, організації, науковці і фахівці іноземних держав.

6. Порядок призначення, проведення та забезпечення наукової експертизи, повноваження експертів визначаються відповідно до Закону України "Про наукову і науково-технічну експертизу".

7. Висновки наукової експертизи щодо проекту закону повинні бути оголошені при обговоренні його Верховною Радою України, проте ці висновки не є обов'язковими.

8. Висновки наукової експертизи щодо проектів законів, які виносяться на всеукраїнський референдум або на загальнодержавне обговорення публікуються в офіційному виданні Верховної Ради України — газеті "Голос України".

Стаття 26
Порядок розгляду проекту закону у Верховній Раді України

1. Проходження проектів законів у Верховній Раді України передбачає попередній розгляд проекту у відповідних комітетах Верховної Ради України за участю суб`єкту законодавчої ініціативи та розробників проекту, розгляд його на пленарних засіданнях Верховної Ради України, як правило, у першому, другому і третьому читаннях, за процедурою, визначеною законом про регламент Верховної Ради України.

2. Законом про регламент може бути передбачена особлива процедура розгляду окремих видів законів. При цьому не допускається спрощення процедури розгляду конституційних законів, кодексів, Основ законодавства, закону про Державний бюджет України та закону про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим.

3. Проекти законів, подані до Верховної Ради України Президентом України і визначені ним як невідкладні, вносяться на розгляд Верховної Ради України відповідно до Конституції України незалежно від затвердженого порядку денного пленарних засідань і не пізніше п'ятнадцяти днів після надходження проекту закону.

4. За результатами розгляду та обговорення проекту закону Верховна Рада може:

а) повернути проект закону для опрацювання із визначенням головних зауважень і терміну доопрацювання;

б) надіслати проект закону на експертизу;

в) відхилити проект закону із зазначенням причин відхилення;

г) відкласти прийняття закону з метою винесення законопроекту на консультативне народне обговорення, або з інших причин, які мають бути зазначені у рішенні Верховної Ради про відкладення розгляду чи прийняття проекту закону;

д) схвалити текст закону в цілому і винести його на всенародний референдум;

є) прийняти закон та визначити порядок введення закону в дію.

Стаття 27
Прийняття закону

1. Верховна Рада приймає закон відповідно постатейно та в цілому, у порядку, визначеному законом про регламент Верховної Ради України.

2. Закон приймається Верховною Радою України лише на відкритому пленарному засіданні шляхом голосування, більшістю голосів народних депутатів України, встановленою Конституцією України.

3. Прийнятий Верховною Радою закон підписує Голова Верховної Ради України.

4. У разі необхідності прийнятий закон до його підписання Головою Верховної Ради України може бути за пропозицією комітету Верховної Ради України або Голови Верховної Ради України повернутий для повторного розгляду Верховною Радою України в порядку, передбаченому законом про регламент Верховної Ради України.

5. Закони про внесення змін до розділу I, розділу III і розділу XIII Конституції України приймаються Верховною Радою України відповідно до статті 156 Конституції України з наступним затвердженням прийнятого закону всеукраїнським референдумом, який призначається указом Президента України відповідно до закону про всеукраїнський референдум.

6. Прийняття закону всеукраїнським референдумом здійснюється в порядку, передбаченому законом про всеукраїнський референдум.

Стаття 28
Основні вимоги до закону. Мова закону

1. Відповідно до свого змісту кожен закон може мати особливості у своїй структурі. Поряд з цим у кожному окремому законі повинні бути чітко визначені такі обов'язкові елементи його структури:

максимально стисла назва закону, яка повинна давати достатнє уявлення щодо його предмету законодавчого регулювання;

поділ тексту закону на відповідні структурні блоки, органічно пов'язані між собою (розділи, глави), а також визначення назви кожного блоку та кожної статті закону, що дають можливість краще зрозуміти його зміст;

місце та дата прийняття закону, його порядковий реєстраційний номер, код закону за єдиним державним реєстром;

підпис Президента України, який схвалює закон у порядку, визначеному статтею 94 Конституції України, крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 30 цього Закону.

2. Проект закону, який подається на розгляд Верховної Ради України, розглядається і приймається Верховною Радою України, а також закон, що підписується Президентом України, і офіційний текст опублікованого закону викладаються українською мовою.

Стаття 29
Введення закону в дію

1. Одночасно з прийняттям закону Верховна Рада України вирішує питання щодо умов введення його в дію.

2. Введення в дію закону, тобто визначення строку, порядку та умов набрання чинності законом, порядку та умов його впровадження у законодавчу систему, а також порядку та умов застосування закону в цілому чи окремих його положень, визначається у прикінцевих або перехідних положеннях закону, або окремим законом.

3. Закон, прийнятий за народною ініціативою всеукраїнським референдумом, а також закон, затверджений всеукраїнським референдумом, вводяться в дію відповідно до закону про всеукраїнський референдум після опублікування результатів референдуму.

4. Порядок введення в дію закону про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим і закону про затвердження змін до Конституції Автономної Республіки Крим визначається цими законами.

Стаття 30.Підписання закону Президентом України

1. Прийнятий закон, підписаний Головою Верховної Ради України, невідкладно, але не пізніш як у семиденний строк з дня прийняття, направляється Президентові України на підпис. Якщо введення в дію закону здійснюється окремим законом, він підписується Головою Верховної Ради України і направляється Президентові України одночасно з прийнятим законом.

2. Президент України підписує закон протягом 15 днів після його отримання, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або в цей же строк повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

3. Підписаний Президентом України закон має бути офіційно оприлюднений у державних електронних засобах масової інформації не пізніше наступного дня, шляхом повідомлення про підписання закону Президентом України.

4. Президент України повертає закон для повторного розгляду його Верховною Радою України у разі, якщо прийнятий закон суперечить Конституції України, або не відповідає визначеним Верховною Радою України засадам внутрішньої і зовнішньої політики, або якщо прийнятий закон вступає у суперечність з чинними законами і Верховна Рада України не прийняла рішення про внесення відповідних змін до тих законів, що суперечать цьому закону.

5. Пропозиції Президента України щодо внесення відповідних змін до прийнятого закону у разі його повернення для повторного розгляду Верховною Радою України повинні бути чітко сформульовані і викладені у підписаних особисто Президентом України "Пропозиціях до повторного розгляду закону", з зазначенням повної назви закону.

6. У разі, якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України. У цьому випадку Президент України повинен підписати закон та офіційно оприлюднити його не пізніше наступного дня після закінчення зазначеного строку.

7. Якщо при повторному розгляді закон буде прийнятий Верховною Радою України в тій же редакції не менш як двома третинами від її конституційного складу, Голова Верховної Ради України невідкладно направляє його Президентові України, який зобов'язаний підписати закон та офіційно оприлюднити його протягом десяти днів з дня повторного прийняття.

8. Повернення Президентом на розгляд Верховної Ради України закону, прийнятого повторно не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, не допускається.

9. У разі непідписання Президентом України закону відповідно до вимог частин третьої і четвертої статті 94 Конституції України Верховна Рада України опубліковує прийнятий закон за підписом Голови Верховної Ради України, як такий, що вважається схваленим Президентом України.

10. Верховна Рада України має право скасувати прийнятий нею закон до підписання його Президентом України, у порядку, встановленому законом про регламент Верховної Ради України.

Глава 3
ЧИННІСТЬ ЗАКОНУ. ТЛУМАЧЕННЯ ТА РОЗ'ЯСНЕННЯ ЗАКОНУ

Стаття 31
Офіційне опублікування закону

1. Офіційне опублікування закону здійснює Верховна Рада України в газеті Верховної Ради України "Голос України" не пізніше десяти днів після надходження до Верховної Ради України підписаного Президентом України закону та у "Відомостях Верховної Ради України" протягом тридцяти днів після підписання його Президентом України. Опублікування здійснюється українською мовою та в перекладі на російську мову.

2. Неоприлюднення підписаного Президентом України закону не є перешкодою для його офіційного опублікування.

3. Закон про ратифікацію міжнародного договору публікується у "Відомостях Верховної Ради України" разом з текстом міжнародного договору протягом одного місяця з дня набрання ним чинності.

4. Офіційним опублікуванням закону, прийнятого чи затвердженого всеукраїнським референдумом, є його опублікування в газеті "Голос України" чи у "Відомостях Верховної Ради України", в порядку, визначеному законом.

5. У разі, коли приймається окремий закон про введення закону в дію, обидва закони публікуються одночасно.

Стаття 32
Порядок набрання чинності законом

1. Закон, прийнятий і введений в дію Верховною Радою України, набирає чинності за умови підписання його Президентом України відповідно до статті 30 цього Закону та офіційного опублікування.

2. Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

3. У разі якщо законом не передбачено строк набрання ним чинності після опублікування, такий закон набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

4. Закон, прийнятий або затверджений всеукраїнським референдумом, набирає чинності в порядку, визначеному таким законом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

5. Днем офіційного опублікування закону є день його першої публікації в друкованих органах Верховної Ради України, зазначених у статті 31 цього закону.

Стаття 33
Чинність закону у часі

1. Закон чи окремі його положення набирають чинності на невизначений строк або на строк, визначений самим законом чи законом про порядок введення його в дію.

2. Верховна Рада України у будь-який час до закінчення строку чинності закону може законом, що має однакову або вищу юридичну силу, продовжити строк чинності закону чи окремих його положень на визначений або на невизначений строк.

Стаття 34
Чинність закону у просторі

1. Закон України має чинність на всій території України, якщо в самому законі або в законі про порядок введення закону в дію не встановлено інше. Верховна Рада України може законом, що має однакову або вищу юридичну силу, припинити або призупинити чинність закону або окремих його положень на частині території України.

Стаття 35
Чинність закону щодо кола осіб

1. Закон є чинним щодо усіх осіб, які перебувають на території України, якщо в самому законі або в законі про порядок введення його в дію не передбачено інше.

2. Закон поширюється на всіх громадян України, які знаходяться за її межами, якщо в самому законі або в законі про порядок введення його в дію не встановлено інше.

Стаття 36
Зворотна дія закону

1. Закон чи окремі його положення не мають зворотної дії в часі, тобто не застосовуються до тих відносин, які існували до набрання чинності прийнятим законом, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність фізичної особи.

2. Надання закону або окремим його положенням зворотної дії не допускається, якщо ними вводиться або посилюється юридична відповідальність за діяння, які під час їх вчинення не визначалися законом як правопорушення.

Стаття 37
Припинення чинності закону

1. Верховна Рада України може законом у будь-який час призупинити дію закону чи окремих його положень або визнати закон чи окремі його положення такими, що втратили чинність, крім випадків, передбачених статтями 4, 5, 7 цього Закону, та законів, прийнятих або затверджених всеукраїнським референдумом.

2. Чинність закону чи окремих його положень припиняється одночасно з набранням чинності законом, яким передбачено таке припинення чинності, якщо в самому законі не передбачено іншої умови припинення чинності закону, але не раніше набрання чинності цим законом.

3. У разі, якщо закон чи окремі його положення набирають чинності на визначений строк, то після закінчення цього строку вони втрачають чинність без додаткового рішення.

4. Чинний закон не може бути скасований повністю або в частині.

5. Закон або його окремі положення, що визнані неконституційними відповідно до статті 152 Конституції України, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Припинення чинності Конституції України не допускається.

Стаття 38
Колізія законів

1. У разі суперечностей між чинними законами чи їх окремими положеннями (колізії законів), які мають різну юридичну силу, повинен застосовуватись закон вищої юридичної сили.

2. Якщо закони мають однакову юридичну силу, у разі суперечності між ними повинні застосовуватись закон чи окремі положення закону, які набрали чинності останніми, а при одночасному набранні чинності законами, що суперечать один одному, застосовуються відповідні положення Конституції України або закону вищої щодо них юридичної сили.

3. Порушення вимог цієї статті є підставою для визнання неправильним застосування закону.

Стаття 39
Офіційне тлумачення закону

1. У разі необхідності усунення внутрішньої суперечності чи неоднозначності змісту закону, які перешкоджають правильному застосуванню закону або окремих його положень, без внесення додаткових змін у текст закону, здійснюється тлумачення закону.

2. Офіційне тлумачення Конституції України та законів здійснює Конституційний Суд України, в порядку, встановленому Конституцією України та законом про Конституційний Суд України. Висновок Конституційного Суду щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України є загальнообов`язковим для усіх випадків застосування Конституції або закону.

Стаття 40
Роз'яснення закону

1. Пленум Верховного Суду України у межах своїх повноважень дає керівні роз'яснення щодо застосування закону судами, з метою забезпечення одноманітності і законності при відправленні правосуддя, які не можуть змінювати або доповнювати текст закону.

2. Керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, зазначені у постановах Пленуму Верховного Суду, є чинними з дня прийняття Постанови і обов'язкові для всіх учасників правовідносин, пов'язаних з відправленням правосуддя.

3. Комітети Верховної Ради України відповідно до їх компетенції можуть давати роз`яснення, які не є загальнообов`язковими і не можуть змінювати чинне законодавство, щодо застосування положень Конституції України та чинних законів.

Стаття 41
Усунення прогалин при застосуванні закону

1. Прогалини, що виявляються у змісті закону, можуть бути усунені судом, який застосовує закон, шляхом аналогії закону та аналогії права.

2. Аналогія закону — це застосування у разі відсутності закону, що регулює дані відносини, закону, який регулює подібні суспільні відносини.

3. Аналогія права — це застосування у разі відсутності закону, що регулює дані відносини, та неможливості застосування аналогії закону, загальних засад Конституції України і законодавства.

4. Аналогія закону і аналогія права не можуть бути застосовані у випадках притягнення особи до юридичної відповідальності, а також у випадках, пов'язаних з будьякими обмеженнями конституційних прав і свобод громадянина.

Глава 4
ОБЛІК, СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ТА ВИДАННЯ ЗАКОНІВ

Стаття 42
Державний облік законів

1. Усі закони підлягають державному обліку (присвоєння порядкового реєстраційного номера закону, централізоване зберігання, ведення еталонної бази (фонду) чинних законів).

2. Еталонна база (фонд) чинних законів є основою Єдиної системи правової інформації в Україні. Положення про еталонну базу (фонд) чинних законів затверджує Верховна Рада України.

3. Державний облік законів здійснюється апаратом Верховної Ради України в порядку, встановленому Верховною Радою України.

4. Ведення Єдиного державного реєстру нормативноправових актів покладається на Міністерство юстиції України.

Стаття 43
Систематизація законів

1. Систематизація законів здійснюється Верховною Радою України шляхом кодифікації, тобто зведення положень різних законів до узгодженої юридично і логічно системи та створення на цій основі і прийняття єдиного зведеного закону — кодексу чи Основ законодавства, а також шляхом інкорпорації, що передбачає зведення законів у єдиний Звід законів України, без зміни їх змісту.

2. Усі чинні закони включаються у Звід законів України, який є офіційним виданням Верховної Ради України.

Стаття 44
Видання законів

1. Офіційне видання законів або збірників законів здійснюється в порядку, встановленому Верховною Радою України, парламентським видавництвом, іншими суб'єктами видавничої діяльності, яким Верховною Радою України надано дозвіл на офіційне видання за онів або їх збірників.

2. Неофіційне видання законів і збірників законів забороняється. Організація забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування офіційними виданнями законів, збірників законів, а також Зводом законів України здійснюється парламентсь им видавництвом та Міністерством юстиції України.

3. Порушення вимог цієї статті щодо видання законів або їх збірників тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Прикінцеві положення

Цей Закон набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

Зауваженння щодо проекту вцілому:

Нестеров В.

В настоящем законопректе не определены принципы систематизации и направления систематизации (хозяйственный кодекс, налоговый кодекс, свод законодательных актов по какому - либо направлению) , с какой периодичность проводится систематизация.

Кожевніков В.

Проект потребує найскорішого прийняття.

Рогач О.Я.

Вважаю, що Главу 4 проекту слід доопрацювати, особливо стосовно питань, які стосуються систематизації законів.
На моє переконання, слід включити статті, які б визначали структуру та стиль викладу закону.