15 травня 2003 року Верховною Радою України був прийнятий Закон “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, в доопрацюванні якого до другого читання Центр комерційного права разом з Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва приймав найактивнішу участь.

Мета закону – встановлення єдиного порядку державної реєстрації, який в тому числі передбачає спрощену процедуру реєстрації та створення Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Реєстр повинен забезпечувати потреби учасників комерційного обігу щодо інформації про третіх осіб та захисту прав і законних інтересів таких учасників.

У порівнянні з текстом, який було прийнято у першому читанні 20 січня 2003р., закон суттєво доопрацьований з урахуванням нових Цивільного та Господарського кодексів. Як максимальні вимоги до процедур державної реєстрації сприймалися вимоги директив Європейського Союзу. Доопрацювання здійснювалося на підставі аналізу переваг та недоліків застосування відповідного законодавства у країнах СНД.

Безумовними перевагами доопрацювання тексту закону є наступні положення.

Вперше місцезнаходження юридичної особи та місця проживання фізичної особи визначені як адреса, за якою здійснюється зв‘язок з відповідними особами, тобто фізична особа, якщо має декілька місць проживання, самостійно визначає за яким вона буде реєструватися як підприємець. Щодо юридичної особи, закон не передбачає спеціальних санкцій за відсутність юридичної особи за вказаним місцем знаходження. Головне, щоб відповідні органи юридичної особи належно отримували кореспонденцію або інші повідомлення. Якщо ні – негативні наслідки у вигляді, наприклад, податкового рішення або копії позовної заяви, що надійшли за фіктивною адресою і не були отримані, покладаються на юридичну особу.

Дуже корисним виглядає положення про те, що усі юридичні особи, незалежно приватного чи публічного права, набувають свого статусу лише після внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Місце державної реєстрації, що стало вже звичним - органи місцевого самоврядування. Якщо виходити з дослідження, яке було проведено у Росії щодо процедури державної реєстрації юридичних осіб, то основна риса ефективної роботи – це кваліфікований персонал, добра матеріально-технічна оснащеність та зручна процедура прийому-видачі документів.

Дуже корисним, але не дуже добре висвітленим є той факт, що реєстраційний збір сплачується, якщо потім не буде вноситися змін до даних Єдиного державного реєстру, лише один раз, тобто перший реєстраційний збір враховує витрати на процедуру державної реєстрації припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи. Це і вплинуло на збільшення розміру реєстраційного збору у порівнянні з існуючим.

Закон встановлює процедуру зберігання реєстраційної справи при виїмці та витребуванні документів (тобто установчі та деякі інші документи юридичної особи зберігаються у будь-якому випадку), а також процедуру передачі реєстраційних справ (якщо, наприклад, змінюється адміністративно-територіальний поділ міста).

Можливо найбільшою цінністю Закону є створення банку даних, який забезпечить третіх осіб достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Її достовірність підкріплюється тим, що відомості Єдиного державного реєстру вважаються вірними, доки в них не внесено змін, що має відповідні цивільно-правові наслідки, та вимогою щорічного поновлення даних. Відсутність такого поновлення не покладає якихось вагомих наслідків на юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців, але приверне увагу потенційних партнерів, бо в Єдиному державному реєстрі робиться відповідна позначка. Відомості Єдиного державного реєстру є відкритими, вони поширюються у спеціальному друкованому засобі масової інформації, що додатково забезпечує права третіх осіб, та Закон не встановлює обмежень для створення у майбутньому полегшеного доступу до відомостей реєстру, наприклад, за допомогою мережі Інтернет.

Необхідно звернути увагу на те, що документи для державної реєстрації та інших реєстраційних дій не обов‘язково подавати особисто – є можливість скористатися або послугами представника, або пошти. Але треба підкреслити, що з‘явилося багато моментів, де потребується нотаріальне посвідчення, тобто на нотаріуса у такому випадку покладається обов‘язок засвідчити особу, її повноваження, підпис. Це потім прискорює саму процедуру державної реєстрації, бо її частину вже виконав нотаріус.

Щодо процедури державної реєстрації безумовним плюсом є те, що перевірка на відсутність підстав для залишення документів без розгляду та для відмови у реєстрації здійснюється за скороченими формальними ознаками, тобто не перевіряється ретельно зміст документів, що подаються. Відповідальність за зміст документів, які подаються, несе заявник.

Важливим у процедурі державної реєстрації є можливість використання принципу “єдиного вікна”, тобто Державний реєстратор, окрім державної реєстрації, забезпечує постановку на облік у відповідних органах, зокрема Пенсійному фонді, податковій службі.

Новим для процедури державної реєстрації є положення, що порушення строків реєстрації та деякі інші реєстраційні дії розглядається як відмова у державній реєстрації з відповідним  наслідками, що значно спрощує  процедуру.

І вперше у законі зазначено, що скасуванню у судовому порядку підлягають лише внесення змін до установчих документів або внесення змін до відомостей реєстру, на відміну від існуючого зараз скасування самої державної реєстрації. Таким чином, держава підтверджує, що після визнання юридичної особи такою, що зареєстрована, вона не може зникнути в нікуди, її можна лише припинити (ліквідувати, реорганізувати) або внести відповідні зміни до установчих документів чи інших даних Єдиного державного реєстру, а підстав для припинення у судовому порядку дві - неподання протягом року до органів Державної податкової адміністрації звітності та порушення порядку створення юридичної особи, якщо його не можна усунути.

Дещо новим у процедурі є те, що комісію з припинення (ліквідаційну комісію, ліквідатора) призначає відповідний орган юридичної особи, або суд, або Державний реєстратор. Якщо суд у своєму рішення, яке має наслідком припинення юридичної особи, не вкаже таку особу або осіб, Державний реєстратор має повноваження самостійно визначити відповідальну особу з числа засновників такої юридичної особи. Те саме правило діє до припинення підприємницької діяльності фізичної особи.

Також вперше у законі встановлений порядок припинення підприємницької діяльності фізичної особи у випадку її смерті, або ухвалення судом рішення про припинення діяльності, в тому числі у випадку банкрутства.

Таким чином, новий закон закріплює існуючий, але вдосконалений порядок державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, створює умови для поширення достовірної інформації про учасників цивільного обігу, встановлює заявочний порядок державної реєстрації, дещо полегшує та робить прозорою процедуру припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб.