І. Текст законопроекту

Верховна Рада України постановляє:

Внести до Закону України "Про заставу" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 47, ст. 642; 1994 р., N 27, ст. 223; 1995 р., N 1, ст. 3; 1996 р., N 2, ст. 3; 1998 р., N 2, ст. 3; 2000 р., N 50, ст. 436) такі зміни:

1. Доповнити статтю 11 частиною такого змісту:

"Застава належних державі акцій (часток, паїв) у майні господарських товариств здійснюється з дозволу Кабінету Міністрів України або органу державної влади, якому в установленому порядку передані повноваження з управління цими акціями (частками, паями)".

2. Друге речення частини шостої статті 20 виключити.

3. Частину другу статті 21 викласти у такій редакції:

"Якщо аукціон (публічні торги) оголошено таким, що не відбувся, заставодержатель має право залишити заставлене майно за собою за вартістю, визначеною при укладенні договору застави".

ІІ. Оцінка законопроекту

1. Якщо органу державної влади в установленому порядку передані повноваження з управління акціями (частками, паями), що належать державі, то лише такий орган і може укласти договір застави цих акцій. Тому такому органу немає потреби одержувати у себе ж дозвіл на це. Крім того, ч.2 ст.11 встановлено, що “Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно”. Тому перший пункт законопроекту не встановлює жодного нового регулювання, а відтак є безглуздим.

2. Другий пункт законопроекту усуває норму, якою встановлено, що “Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п'ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється за рішенням суду або арбітражного суду”. Отже, звернути стягнення на майно таких підприємств можна буде не лише в судовому порядку, а й за виконавчим написом нотаріуса – тобто так, як це передбачено для всіх інших підприємств.

Така пропозиція відповідає ст.13 Конституції України (усі суб'єкти права власності рівні перед законом), ст.2 Закону України “Про власність” (всі форми власності є рівноправними), тобто є слушною.

Разом з тим другий пункт законопроекту не призведе до досягнення заявленої у супровідній записці мети - здешевлення кредитування державних підприємств, бо державне мито як за звернення до суду, господарського суду, так і за вчинення виконавчого напису, відповідно до Декрету КМУ “Про державне мито” є однаковим і становить 1% (але не менше 3 НМДГ і не більше 100 НМДГ), а не 5% та 2% відповідно, як помилково зазначено у пояснювальній записці.

 3. Третій пункт є вкрай небезпечним з огляду на таке.

Запропоновані зміни передбачають можливість попередньої угоди між кредитором та боржником про перехід права власності від боржника до кредитора в разі порушення боржником зобов’язанння та оголошення аукціону (публічних торгів) по продажу майна боржника таким, що не відбувся.

Згідно п.7.1 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.10.99 р. № 68/5, прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися, у разі:

- відсутності покупців або наявності тільки одного покупця;

- якщо жоден із покупців не запропонував ціну вищу за стартову ціну лота;

- несплати в установлений термін переможцем прилюдних торгів належної суми за придбане майно.

Отже, прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися, якщо внаслідок поганої організації торгів, відсутності інформації про них відсутні бажаючі придбати майно, або якщо стартова ціна зависока, або внаслідок неправомірної поведінки переможця торгів.

Тому (крім абсолютно нереальних випадків зависокої ціни, встановленої договором між заставодержателем та заставодавцем) запропоноване правило заінтересовує заставодавця у тому, щоб торги не відбулися.

Таке регулювання призведе до численних  зловживань у виконавчому провадженні. Недобросовісні кредитори самостійно або через державних виконавців будуть ініціювати оголошення торгів такими, що не відбулися, шляхом обмеження доступу можливих покупців (обмеження або перекручення інформації про торги або про майно, проведення їх у незручному місці, іншими способами), шляхом участі в торгах “свого” покупця, який заявить на торгах найвищу ціну а потім не сплатить її тощо. Цілком імовірно, що недобросовісні кредитори будуть ініціювати оголошення торгів такими, що не відбулися, за допомогою директорів підприємств-боржників (особливо державних або корпоратизованих), з якими вони входитимуть у зговір.

Крім того, таке регулювання суперечить принципу недопущення одержання кредитором в разі  порушення боржником зобов’язанння більше, ніж він одержав би в разі належного його виконання.

Тому, наприклад, в Німеччині такі угоди прямо заборонені законом:

$ 1229 Германского гражданского уложения [Запрет на соглашение о сроке платежа]

Соглашение, заключенное до наступления права на продажу, в соответствии с которым к залогодержателю в случае его неудовлетворения либо несвоевременного удовлетворения должно перейти или быть уступлено право собственности на вещь, является недействительным.

Такі ж правила діють і в багатьох інших розвинутих країнах – заставодержатель не може одержати заставлене майно у власність, воно має бути продане.

Якщо ми бажаємо наблизитись до Європи, не можна легалізувати угоди, які прямо забороняються у розвинутих країнах.

Натомість слід приймати Закон про публічні торги, яким, зокрема, встановити порядок зниження стартової ціни продажу заставленого майна, якщо вона виявиться зависокою; порядок проведення повторних публічних торгів на зниження, а не підвищення ціни тощо.

Отже, третій пункт законопроекту узаконює нецивілізований спосіб задоволення вимог заставодержателя, призведе до ще більш суттєвих порушень прав заставодавців у виконавчому провадженні, ніж ми маємо зараз, але вже на “законній” підставі.

ІІІ. Висновок

Запропонований законопроект вцілому є непродуманим і завдасть шкоди як праву, так і економіці України.

Рекомендується відхилити або залишити тільки другий пункт законопроекту.